Про гей парад та латентний гомосексуалізм

Кому реально потрібен гей-парад в Києві і для чого?

Перегляд поштової скриньки в понеділок вранці потішив новиною про гей парад, який планують провести в Києві. Вже пізніше ця новина з»явилася в провідних інформаційних агенціях. Під вечір це була топ-новина в соціальних мережах. А на другий день мені про це вважали за потрібне повідомляти мої ж друзі.

Суть дискусії - "невже це докотилося до України", "я не хочу, аби мій син на те дивився", "оце вам і наближення до Європи".

Що відбулося насправді? 

Хтось досить майстерно (в понеділок вранці) запустив в інформаційний простір скандальну, з огляду на традиційні стереотипи, новину про подію, яка, можливо, матиме місце за півроку. І ця новина, яка, де факто, не має жодного відношення до реальності, миттєво стає частиною загальнонаціонального дискурсу і лишається в цьому просторі декілька днів, що є дуже високим показником. 

Я чомусь певна, що на цьому повідомленні інформування громадян про таку далекосяжну подію для доволі вузької аудиторії не припиняться. Чому? Надто зручна тема для того, аби відповолікати увагу.  А потреба цю увагу відволікати від процесів в країні буде лише рости. 

А ще дуже зручно для того, аби додати ложку дьогтю темі євроінтеграції. Російські одіозні експерти типу Павла Фролова вже давно повторюють, що "реальная цель евроинтеграции Украины - это желание провести гей парад возле Киево-Печерской Лавры". Тож дуже скоро можна сформувати відповідне уявлення про таку категорію, як європейські цінності у дуже специфічному ракурсі.

Так що готуйтеся формулювати власне ставлення до теми сексуальних меншин. Це нова тема для країни, яка вже трохи втомилася обговорювати принади дівчат із Femen.

В цьому контексті чомусь згадався Фройд, який стверджував: найбльшу гомофобію, як правило, культивують та використовують саме латентні гомосексуалісти. Іншим, на думку батька психоаналітики, це просто не цікаво.