Коли європейці реально спростять візовий режим?

Сьогодні відбуватиметься засідання Комітету з парламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом.

Сьогодні відбуватиметься засідання Комітету з парламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом. Виступатиму там, бо тема лібералізації візового режиму залишається тією темою в діалозі між Україною та Європейським Союзом, в якій можна досягнути суттєвого прогресу без огляду на певні  внутрішньополітичні  процеси, котрі заважають, скажімо,  підписанню Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Окрім того, візова тема - це тема,  щодо котрої немає жодних протиріч як в українському суспільстві, так і між різними політичними силами.  Представники всіх політичних партій націлені на єдиний  результат: безвізові подорожі до Євросоюзу у якомога  більш осяжному майбутньому.

Україна на минулорічному саміті «Східного партнерства» у Варшаві  отримала дуже важливий сигнал від Європейського Союзу. А саме –  відмову ЄС використовувати  у контексті скасування візового режиму формулювання «у довгостроковій перспективі». Натомість,  вирішальною буде – і у нас немає підстав не вірити ЄС у цьому – формула, за якою прогрес  тієї чи іншої країни вимірюватиметься з огляду на темпи виконання чітких  технічних параметрів, необхідних для запровадження  безвізового режиму. Таким чином, в українського уряду з’явився додатковий потужний  стимул  якомога швидше виконати технічні  вимоги, аби якомога швидше розпочати діалог про  реальну  лібералізацію візового режиму з Європейським Союзом.

І, нарешті, четверте. Впродовж двох останніх років Україні вдалось набрати  серйозних обертів у виконанні тих вимог щодо лібералізації візового режиму, які були відомі українській стороні впродовж тривалого часу, проте  свідомо чи невідомо гальмувались на рівні уряду чи парламенту.   Зауважу лише, що за останні два роки Україна виконала 38 завдань, необхідних для виконання у рамках  1-ї фази Плану дій Україна - ЄС. Це, зокрема, 4 прийняті Верховною Радою міжнародні конвенції, 13 законів, 12 стратегічних та програмних документів та ряд інших документів.

У стадії виконання перебувають 10 необхідних завдань. Серед них й такі  пріоритетні завдання як ухвалення Закону про документи, що  посвідчують особу та підтверджують громадянство України, який більш відомий в інформаційному полі як «закон про біометричні паспорти».  Я вже зупинялася детальніше на цій темі досить детально, та все ж ще раз наголошу: ситуація, коли з’являються два паралельні законопроекти не відповідає цілковито європейським практикам. Саме тому  я б пропонувала  створити робочу групу, в яку ввійшли б представники Кабміну і парламенту, і виробили  спільний законопроект.  Таке рішення – спільний законопроект –   забезпечив би проходження відповідного закону через Парламент у стислі терміни.

Однак,  якщо в питанні прийняття  критично важливого Закону  про документи, що посвідчують  особу, принаймні намітилась позитивна динаміка, то в деяких питаннях виконання Плану дій вона, на жаль, поки що відсутня взагалі. Тішить, щоправда, що  таких завдань залишилось лише два. Йдеться про підготовку та прийняття окремого Антидискримінаційного закону та прийняття Закону про створення незалежного антикорупційного органу. Обидва питання є надзвичайно важливими, однак  стали жертвами недостатньої міжвідомчої координації та  відсутності розуміння  критичної важливості  цих документів в контексті лібералізації візового режиму з боку  окремих відомств, зокрема міністерства юстиції.

Поміж тим,  лібералізація візового режиму вимагає двостороннього руху. Тобто, поступу не лише з України, але й з боку Європейського Союзу. І тут, на жаль, ситуація не є настільки втішною, як її б хотіли бачити десятки мільйонів прихильників  реального, а не декларативного спрощення безвізового режиму між Україною та ЄС. Йдеться, передусім, про стан реалізації Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз.

З моменту, коли дана Угода  набрала чинності - а саме 1 січня 2008 року –  зафіксовані певні позитивні зрушення. Наприклад, кількість візових відмов зменшилась з 5% у 2009 році до 4-х у 2010 році, а  частка багаторазових віз перевищила показники минулих років і сягнула позначки в 27, 26%.

Іншим позитивним зрушенням можна назвати той факт, що випадки неналежного  виконання Угоди окремими консульствами країн-членів ЄС фіксуються, але вже не носять системний характер. Підтвердженням цьому слугує майже вдвічі менша кількість скарг громадян України, яка надходить до українського міністерства закордонних справ.

Поміж тим, вважаю за необхідне звернути вашу увагу на найбільші порушення виконання Угоди про спрощення візового режиму, які досі мають місце.

По-перше, це вимоги консульств  до українських заявників надавати велику кількість допоміжних документів.  Іноді кількість  цих допоміжних документів  сягає 12-ти. Крім того, всі ці документи  мають бути з офіційно засвідченим перекладом, що вимагає додаткових фінансових затрат. Це, в свою чергу, означає, що вартість візи автоматично збільшується й значно перевищує встановлені Угодою 35 євро.

По-друге,  постійно мають  місце невмотивовані відмови у видачі багаторазових віз терміном дії від двох до п’яти років.  Незважаючи на існування пункту 1-го статті 5 Угоди, який чітко визначає категорії громадян, котрі мають право на оформлення багаторазових віз строком до п’яти років, мені особисто невідомий жоден випадок видачі п’ятирічної багаторазової візи.

Не може не турбувати той факт, що кількість багаторазових віз терміном дії від 2 років становить, за попередніми підрахунками, не більше 1-2% від загальної кількості оформлених віз. Це, знову ж таки, спричиняє подорожчання візової процедури, оскільки заявники з пільгових категорій повинні сплачувати візові збори декілька  разів, отримуючи візи від шести місяців до одного року замість трьох років чи п’яти.

По-третє, перевищення терміну очікування для подачі документів. Незважаючи на пункт  Угоди, що запис на співбесіду повинен здійснюватись впродовж двох тижнів з моменту звернення до консульства, де-факто в деяких консульствах він здійснюється протягом півтора-двох місяців (йдеться, зокрема, про консульства Франції, Італії та Іспанії).

Поза  неналежним виконанням Угоди про спрощення візового режиму між Україною та ЄС не може турбувати й  популярний наразі підхід окремих країн-членів Євросоюзу  постійно апелювати у питанні безвізового режиму для України до негативного досвіду запровадження безвізового режиму для балканських країн. Практика такого  порівняння є абсолютно невиправданою і має бути викоренена.

Це підтверджує й останнє дослідження Центру міграційної політики (MigrationPolicyCentre), виконане на замовлення Європейської Комісії і презентоване у січні 2012 року. Головний висновок дослідження зводиться до того, що  лібералізація візового режиму з Україною не несе загрози масової міграції з України до країн ЄС. Більше того, висновки цього дослідження чітко вказують, що існування віз не є інструментом для запобігання нелегальної міграції, натомість є  серйозною перешкодою для встановлення  та підтримки професійних та бізнес-контактів між Україною та країнами-членами ЄС.

На завершення я б хотіла зазначити наступне:  як в парламентських, так і урядових колах  України, сьогодні є чітке бачення того, що наступний  звіт з оцінювання прогресу України на шляху виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму з ЄС, який має бути підготовлений всередині 2012 року, повинен означати перехід України на другу фазу Плану дій щодо лібералізації візового режиму. Сподіваємось, що  Європейський Союз  виступатиме союзником України в цьому питанні,  а не ставитиме штучних підніжок.

Приблизно так я виступатиму сьогодні на засіданні КПС. Хочу наголосити, що не лише з боку України має бути воля виконувати План дій з лібералізації, але й європейці мають дотримуватись своїх обіцянок.