Українці вимирають, як динозаври

Нещодавно Держкомстат повідомив вже звичну для нас інформацію – за минулий рік населення України скоротилося ще на 145 тисяч осіб, до 45 млн. 633,6 тисяч

Враховуючи, що в складі СРСР в Україні проживало 52 млн. громадян, можна сказати, що ми за роки незалежності перенесли ще один рукотворний Голодомор. Однак на цей раз вимирання відбувається у суверенній незалежній країні, якою правлять обрані самим народом очільники.

Заради справедливості слід сказати, що з початком нового століття демографічна ситуація в Україні трохи покращилася. Як сказано в повідомленні Держкомстату, в 2011 році народжуваність досягла 502,6 тис., на п’ять тисяч більше, ніж в 2010 році. Окрім того, з 698 тисяч до 664 тисяч зменшилася кількість померлих. У підвищенні народжуваності не останню роль відіграла запроваджена ще за часів президентства В. Ющенка державна допомога при народженні дитини, яка за президентства В. Януковича суттєво збільшена. З початку 2012 року сумарна державна допомога на першу дитину в сім’ї становить 26 790 грн., на другу - 53 580 грн. і на кожну наступну - 107 160 грн. Певна частина виплачується одноразово, а залишок – щомісячно протягом кількох років.

У даному випадку у мене не підніметься рука черговий раз критикувати владу – сам пройшов важке дитинство, бо виріс у дитдомі та інтернаті, тому розумію, яке значення мають ці гроші для бідних родин. Більше того, пропоную поширити пільги для багатодітних сімей ще в одному важливому напрямку - крім прямої грошової допомоги, гарантувати родинам з трьома і більше дітьми навчання за рахунок бюджету, безвідсотковий іпотечний кредит на придбання житла та автомобіля.

Однак у стратегічному розумінні пряма державна допомога бідним на виховання дітей демографічну проблему не вирішить. Яким би значним не був рівень субсидій, вони мають наслідком лише тимчасове підвищення народжуваності, причому з кожним новим підвищенням рівня виплат відносна результативність допомоги зменшується. Як показує наведена статистична інформація, принципового перелому тенденції до вимирання нації не спостерігається.

Субсидії мають існувати, але вони не можуть бути єдиним і головним стимулом до народження дітей. Як пишуть з цього приводу фахівці, «будь-яка фінансова допомога повинна бути додатком до основного джерела утримання дітей – доходу від професійної зайнятості батьків».

Стимулом до народження дітей має бути не надія на отримання допомоги від держави, а впевненість батьків у тому, що діти матимуть щасливе дитинство, отримають належну освіту і в зрілому віці матимуть пристойні заробітки. Сьогодні українці такої перспективи не бачать. Більше того, вони спостерігають погіршення стану України в світі за всіма показниками і сьогодні бояться вже не просто за майбутнє дітей, а і за своє власне.

Саме тому найбільш далекоглядні і тверезомислячі українці не хочуть мати великі родини. Вони змушені шукати роботу за кордоном, але не бажають своїм дітям заробітчанської долі у заможних сусідів. І смертність буде переважати народжуваність доти, доки держава не стане дбати про майбутнє своїх громадян і їх нащадків.

Я вже неодноразово писав і говорив з високих трибун про повне невміння нашої влади працювати на перспективу. Якщо всі сили і можливості держави витрачати на те, щоби утримати владу після наступних виборів, то можна втратити всю державу. Зараз чинна влада зосередила всі зусилля на отриманні прихильності електорату на майбутніх парламентських виборах. Для цього випроховуються принизливі  позики у МВФ і знижки в ціні газу від Росії, нарощується державний борг і розпродаються залишки державної власності. Заради доступності імпорту (та й для збагачення імпортерів) марнуються золотовалютні резерви – лише на минулий рік Україна завезла товарів на 12 мільярдів доларів більше, ніж заробила на світовому ринку продажем власних.

Ми загубили власне виробництво і не маємо надій на його відновлення. 4% взуття і 3% електроніки, що купується українцями, вироблені на території України.  Чверть української промисловості і 40% експорту дає металургія, в якій продуктивність праці втричі нижча європейської, а сама продукція є не більш як сировиною для подальшої переробки. Купуємо російський газ і виробляємо з нього аміак, а синтетичні волокна - імпортуємо. І так – мало не у кожній великій і дрібній справі.

Радикальна партія бачить стратегічну перспективу України не у вигляді сировинного джерела для розвинутого світу і ринку для збуту зарубіжного ширпотребу, а як виробника всього необхідного для власного народу. Ми будемо боротися за панування українського виробника на вітчизняному ринку, стимулювати не імпорт готових товарів, а технологій і  сучасного обладнання. Коли кожен українець бачитиме, що він на своїй власній землі зможе мати гарантовану роботу з достойною платнею, він сам не виїде на заробітки і утримуватиме велику родину. І держава матиме достатньо ресурсів, щоб допомагати сім’ї ростити і виховувати щасливих громадян.

Олег Ляшко,

Лідер Радикальної партії