Французьке попередження

Перемога Оллана змінить розклад сил в Європарламенті

Ніколя Саркозі програв. Франсуа Оллан переміг і став новим Президентом Франції.

Сьогодні це звучить як доконаний факт, але ще місяць тому в це мало хто вірив.

Звичайно, вже екс-президент Ніколя Саркозі чудово усвідомлював те, що Франція не перше десятиліття жила в умовах надмірно високих соціальних виплат та стандартів захисту праці, що з роками зробили французьку економіку менш конкурентною, ніж економіки інших європейських країн, передусім – Німеччини. Він також добре знав про те, що з 2005 року по сьогодні у Франції акумулювався торговельний дефіцит у розмірі 90 мільярдів дол. США, або 4,2% від ВВП країни. Торговельний дефіцит Франції в основному утворився у відносинах з Німеччиною, який у 2001 році становив 7 мільярдів дол. США, а у 2011 році – вже 35 мільярдів дол. США.

Ну і, звичайно, пан Саркозі чітко відчував зростання невдоволення співгромадян збільшенням потоку іммігрантів, переважно з колишніх французьких колоній на Близькому Сході та Північній Африці. Ця проблема стала настільки гострою для французького суспільства, що дозволила у першому турі виборів отримати практично 19% найбільшому борцю проти іммігрантів – лідеру Національного фронту Марі Ле Пен, яка після другого туру виборів оголосила про перехід до жорсткої опозиції.

На період правління Ніколя Саркозі також припала така історична подія, як втрата Францією впливу на  важливі колишні колоніальні країни: Алжир, Сирія, Лівія та Єгипет. Нові лідери цих держав все більше віддаляються від Парижа і все більше орієнтуються на Вашингтон та Пекін. «Арабська весна» стала підтвердженням остаточної загибелі колоніального періоду правління Франції, з чим доведеться рахуватися новому господарю Єлисейського палацу.

На фоні розширення Європейського Союзу за рахунок нових Східноєвропейських держав Франція продовжує втрачати політичний вплив на процеси всередині ЄС. Це відбувається в період зростання ролі Берліна, який поступово перетворюється на реальну політичну та фінансову столицю Євросоюзу.

Так, Саркозі відчував, знав, розумів та усвідомлював, але попри те … практично нічого не робив для того, щоб змінити негативні тренди.  Цей безумовно талановитий політик надто сильно захопився власним піаром, гламуром, глянцем, віддаляючись все далі від потреб та проблем пересічних громадян, які покладали на нього великі надії. Він звик під час публічних виступів поглядати на свій дорогий годинник, і ця звичка обійшлася йому низькою підтримкою виборців.

Саркозі програв у рік, коли Франція вперше за свою історію  головує у «Великій Двадцятці». Саркозі програв за кілька днів до інавгурації Володимира Путіна – його близького приятеля і колеги. Може, саме програш Саркозі підштовхнув російського президента до гри в хокей у день інавгурації, аби показати свою близькість до пересічних російських громадян.

У Франції переміг соціаліст Оллан, який не має досвіду державного управління та міжнародної діяльності. Перемога соціаліста змінить не лише внутрішню ситуацію у країні. Вона також змінить розклад політичних сил у Європейському Парламенті, де сьогодні найбільшу політичну фракцію складають представники Європейської Народної Партії.

У 2014 році відбудуться вибори до Європейського парламенту. Існує велика ймовірність того, що Європа в умовах вируючої фінансово-економічної кризи стане радикальною – радикально-правою, радикально-націоналістичною чи радикально-лівою. Таким чином соціалісти матимуть усі шанси розбити монополію ЄНП і зробити європейську політику більш наближеною до потреб людей.

І хто сказав, що радикалізм не є синонімом прогресу?

Олег Ляшко,

Лідер Радикальної партії