Банкова лежить під ногами російського керівництва

Відповідно до класичних законів дипломатичного протоколу та етикету, те, що відбулося кілька днів тому в Криму, інакше, ніж катастрофою (або загальноукраїнським приниженням) не назвеш…

Маю на увазі чотиригодинне запізнення Президента Росії Володимира Путіна на зустріч із Президентом України Віктором Януковичем, яка проходила в Лівадійському палаці в Криму. Міністри-холопи та олігархічне оточення українського Президента, під палаючим кримським сонцем при повному параді, чотири години нервово курило бамбук на ганку Лівадійського палацу в очікуванні Володимира Путіна. Я не знаю, чи хоч в одного з них щось ворухнулося в думках, що російський політик своїм демонстративним запізненням показує, хто в домі господар та підтверджує думку Заходу про те, що з 2004 року в Януковича немає справжнього ділового контакту з Путіним. Немає – і вже й не буде.

А господар Кремля розіграв красиву дипломатичну партію, сигнали від якої прочитав увесь світ. Мало того, що з другорядних причин він на 3 години пізніше вилетів із Москви до Криму на зустріч із Віктором Януковичем. Так російський Президент після катастрофічного запізнення, замість того, щоб мчати до Лівадійського палацу, «по-простєцкі» заскочив у табір російських байкерів у Криму, де ще годину посміхався та в розслабленій атмосфері обговорював з ними їх життя, плани на подорож «російськомовним Кримом». А також приміряв подаровану ними шкірянку. Знаючи при цьому, що його українські вірнопіддані вассали все одно чекатимуть на нього. Фінал цієї історії став ще більш драматичним для української сторони: Володимир Путін публічно не вибачився за запізнення, демонструючи відверту зневагу не лише до свого колеги Президента, але й до нас, громадян України, російськомовних, україномовних, татаромовних та інших, які з повагою ставляться до сусідньої держави.

Мені не відомі випадки з новітньої історії дипломатії, коли б таке траплялося у відносинах між двома стратегічно важливими партнерами. Переговори або скасовувалися, або за згодою сторін переносилися на пізніший термін. Це також підтвердили мені українські дипломати, так само шоковані демонстративною зневагою Володимира Путіна. 

У цьому зв’язку на думку спадає просте запитання: а як мав себе повести Президент України? Підкреслю – саме Президент найбільшої європейської держави, а не той, хто навколішках звик стояти перед Москвою, вимолюючи для себе та свого ближчого оточення якісь особисті преференції.

Відповідь для мене очевидна: скасувати переговори, перенісши їх на більш пізній строк. Наприклад, по ходу зімпровізувати якусь важливу для Президента України причину, що потребує присутності першої особи держави. Дати вказівку власним службам імітувати раптове виникнення якоїсь техногенної проблеми (щось десь прорвало, вибухнуло тощо), і під цим приводом терміново вилетіти з Криму до континентальної України. Причому зробити це варто було б тоді, коли літак російського Президента вже наближався до Криму. Тоді саме російський колега опинився б у незручній та невигідній для себе ситуації. Простий на перший погляд контркрок повністю змінив би тональність міждержавного діалогу на рівні перших осіб держави, яку Кремль вперто продовжує нав’язувати Банковій. Я також чомусь упевнений в тому, що цей сигнал української сторони так само побачили та почули б на Заході. Принаймні Європа та Америка точно упевнилася б в тому, що українське керівництво ще здатне вибудовувати власну політку.

Але історія вчить: на подібні кроки наважуються лише масштабні національні політики, а не хапуги-корупціонери. Саме тому Віктор Янукович спокійно ковтнув гірку пілюлю від Володимира Путіна, радісно обнімаючи його на ганку Лівадійського палацу. І жодного слова про запізнення не пролунало ні з вуст господаря Банкової, ні з вуст володаря Кремля.

Виходячи з атмосфери проведення першої двосторонньої зустрічі Віктора Януковича та Володимира Путіна після обрання останнього на посаду Президента Росії у березні цього року, можна впевнено сказати, що нас чекають важкі часи.

Банкова лежить під ногами російського керівництва. Російська опозиція задушена. Захід не має ефективних важелів впливу на політику Кремля. Отже ми увійшли в фазу, коли Москва може все що завгодно робити в Україні. І закон про мову, прийнятий на догоду Путіну, стане лише першим елементом масштабного російського тиску на Україну.

Єдиний вихід – негайно після проведення парламентських виборів у жовтні 2012 року перейти до усунення нинішніх політиків від влади.   

Олег Ляшко,

Лідер Радикальної Партії