Знання - це сила!

Сьогодні моя донечка Владислава пішла у 4 клас. Питаю: "Влада, хочеш в школу?", мала чесно відповідає: "Не хочу!" :)

На жаль, сьогодні я не зміг повести її на лінійку в честь Дня знань, і моя дружина Росіта сама повела до школи наше маленьке щастя. 1 вересня я встав о 5 ранку і, якби мені не хотілося бути з моїми рідними, поїхав у Менський район на Чернігівщині. Бо раніше пообіцяв взяти участь у святкових лінійках кількох шкіл району. Ще поїхав до Менської колонії підтримати політв'язня Юру Луценка. Символічно, що я борюсь проти репресивної влади на мажоритарному окрузі, де знаходиться тюрма, в якій сидить один з політв'язнів. Вірю, що справедливість переможе - і всі репресовані будуть вільними.
Але глибокий сум і щире співчуття політв'язням не дають нам права забувати, що сьогодні особливий день. Знання - це сила. Знання - це те, що шліфує алмаз, яким є кожна людина, роблячи його діамантом. Це те, що допомагає нам жити і рухатись до перемог.
Без розумної освіченої молоді ми не піднімемо свою країну. Тому Радикальна партія виступає за повністю безкоштовну освіту. Бо більшість розумних і талановитих українських дітей або не має можливості вчитись у вищих навчальних закладах, або витрати на освіту стають надто важким матеріальним тягарем для їх родин.
Щоб вивчити дітей, батьки часто позичають гроші, продають усе своє майно. А ще страшніше, коли діти з світлою головою взагалі ніде не вчаться, особливо це актуально для сільських дівчат і хлопців. Платити за навчання немає чим, а поступити на бюджет дитині без блату дуже складно. Тому повністю безкоштовна освіта – це той крок, який, поза сумнівами, потрібен державі для розвитку.
Наприклад, в Греції освіта безкоштовна – і, незважаючи на непросту ситуацію, прості люди там живуть значно краще, ніж українці.
Також перед собою я ставлю задачу відновлення закладів професійно-технічної освіти. Тому, що вітчизняну економіку піднімуть не тільки фахівці-інтелектуали, а й люди, які працюють руками, які знають своє ремесло й допомагають іншим людям.
Не забуваймо, що сьогодні свято. Вітаю вчителів та викладачів! Низький уклін вам! Міцного здоров’я, щастя та благополуччя! Я зроблю все, щоб у Вас були гідні умови праці, високі зарплати і пенсії, а також престиж праці Вчителя. Щоб зробити такі радикальні зміни, мені потрібна Ваша підтримка.
Вітаю батьків! Бажаю Вам терпіння та достатку. Більшості з вас матеріально складно зібрати дітей до школи. Багатьом батькам я допоміг, але допомогти всім у мене, на жаль, немає можливості. Тримайтесь! І вірте в те, що все буде краще, ніж зараз. Без надії та спільних зусиль ми не змінимо ситуацію. Тому давайте вірити в Бога та в свої сили і підтримувати один одного.
Вітаю школяриків! Бажаю вам здоров’я, енергії та жаги до знань! Будьте чемні та добре вчіться. Згадую роки свого навчання... Як я вступав до школи-інтернату, пам’ятає весь дитбудинок у Прилуках, де я виховувався до семи років. Пам’ятаю, я дуже плакав, не хотів їхати до школи. Мені навіть розказували, що я на дах цього дитбудинку забрався і заховався, щоб мене не відвезли до школи. Але мене відвезли. Та недаремно я не хотів там навчатися – в 6 класі мене таки вигнали з того інтернату.
Я перечитав усі книжки у шкільній бібліотеці і тому задавав багато питань вчителям, і дехто з них захотів мене позбутися. Та я зла не тримаю – коли вже став народним депутатом, школу газифікував, до села дорогу зробив, шкільну їдальню відремонтував.
По поведінці у мене було «незадовільно», але не тому, що шибки бив, чи бився з кимось, а тому що був незручний.
Наприклад, в 14 років мене з комсомолу виключили – за те, що видав шкільну газету, де розкритикував райком комсомолу. Та я все життя був такий, як сьогодні – незручний, справедливий і наполегливий.
Я з 9 класу почав писати до місцевої районної газети. І перша моя публікація була про те, як на полі ми разом із хлопцями середньої школи збирали буряки. Вони розкидали хліб на полі. І я про це написав – як неохайно ставляться до хліба. То вони мене втрьох чи чотирьох перестріли біля інтернату і побили. У мене обличчя було в синцях. Тож такий в мене досвід початку журналістської діяльності.
Але загалом спогади про школи, в яких я навчався, лишилися приємні. З багатьма вчителями я і сьогодні підтримую стосунки...
Вітаю студентів! Дівчата та хлопці, бажаю Вам знайти себе в цьому житті. Я зроблю все, щоб ви вчились за кошти бюджету, а не своїх батьків, щоб у вас була достойна стипендія, якнайкращі можливості для спортивного і культурного дозвілля. І найголовніше – щоб у вас всіх була робота, гідна зарплата та можливість себе реалізувати.
Тим, хто хотів стати студентом, але не поступив, раджу не журитися і не падати духом. Коли я, простий дітдомівський хлопець, у 1990 році поїхав до Києва поступати на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, то теж не поступив, бо у мене не було грошей, щоб заплатити. Але я не зламався, пішов працювати трактористом у колгоспі, а згодом отримав юридичну освіту в Харківському педагогічному університету імені Г. Сковороди. Другу вищу освіту за фахом “аналітик-міжнародник” я здобув у Київському інституті міжнародних відносин. До речі, зараз я теж студент, у тому ж КІМО вивчаю міжнародні економічні відносини.

Дорогі друзі, гризіть граніт науки незалежно від вашого віку і статусу - знання допоможе нам підняти Україну і здійснити радикальні економічні і політичні зміни.

Олег Ляшко,

Лідер Радикальної Партії

www.liashko.ua
www.rpl.kiev.ua