Не можна замовчувати трагедії Голодомору

26 листопада виповнюється 79-а річниця Великого Голоду в Україні. Мільйони наших рідних і близьких пішли із життя, їх замучили голодною смертю. В книзі жертв голодомору на Кіровоградщині є і мої рідні і близькі. Царство їм небесне, як і всім, хто загинув в трагічному 33-му! То ж по християнському пом‘янемо всіх невинно загиблих в цей день.

Ми проти «святкування» Голодомору, як це робила попередня влада. Але й ми не підтримуємо і нинішніх владців, які намагаються замовчувати українську трагедію.

Найперший урок, який ми мусимо винести з тих подій – це зробити все, щоб не допустити повторення подібного. Ніяка ідея, політична доцільність не повинні бути виправданням для злочину. Сталін із своїм оточенням хотів швидко реформувати село, для цього об’єднати всіх селян в колективні господарства. На це треба було потратити десятки років. Та політична доцільність взяла гору, колективізацію провели стрімко, ціною мільйонів життів. Страшна посуха, технологічна відсталість, повоєнна розруха сприяли трагічній ситуації. Великий гріх кожної смерті назавше залишається на Сталіну і його поплічниках. Нема виправдання і тим, хто нині співає осанну Сталіну і його катам.

Сьогодні влада хоче вкотре реформувати село – зробити землю товаром, приватизувати системи зрошення, позакривати, укрупнити школи. Селяни без грошей і кредитів спустять свої паї за копійки. Фермери, невеликі приватні підприємства не зможуть обробляти землю. В село прийде великий землевласник, вірогідно із-за кордону також. Йому не потрібні ні школа, ні клуб, ні дитсадок, не потрібна й лікарня. Не буде він дбати і за робочі місця. Заберуть сировину - хліб, сою, соняшник – от і вся господарка на селі! А що робити п‘ятнадцяти мільйонам сільських жителів не ясно – де робота, де зарплата, як дожити до пенсії, як жити в голоді і холоді? Лопатами і сапами не прокормишся.

Україні потрібен потужний селянський рух за відродження села, створення кооперативів, чесну орендну плату. Для нового парламенту пріоритетом мусить бути програма розвитку аграрного сектору – з дешевими кредитами, із вітчизняною технікою і добривами, соціальною сферою. Щорічно на переснащення села треба спрямовувати не менше десятої частини бюджету. Замість зимової олімпіади спрямувати 10 мільярдів доларів на відродження села.

Низько схиляємо голови перед невинно загиблими в 1932-1933 роках, перед українцями, росіянами, молдаванами, євреями, білорусами, всіма, хто тоді помер в наших українських селах. Ми засуджуємо сталінські репресії, ми проти того, щоб інтереси окремих осіб, навіть держави мали вищість над інтересами рядових громадян. Україні потрібна справедлива економіка і соціальна сфера, чесна і відкрита влада, справедливий демократичний устрій. Такої держави хочемо ми всі.