Згідно даних Агентства газової інформації, Україна, яка колись контролювала дві третини транзиту російського газу до пострадянських країн, тепер забезпечує менше половини. Завдяки обхідному "Північному потоку" та іншим діям "Газпрому", частка українського транзиту в російському експорті газу за підсумками січня 2013 року не перевищує 42%.
Разом зі своїм головним козирем, – монополією на постачання російського газу в ЄС та в країни СНД, – Україна швидко втрачає можливості для маневру в стосунках з Росією та політичну вагу в очах світової спільноти. 2015 року, якщо буде побудовано обхідний "Південний потік", Україна втратить більшість важелів впливу на позицію Росії і щодо ціни на газ, і щодо власної державної безпеки. Адже ЄС, яка більше не залежатиме від української ГТС, цікавитиметься Україною не більше, ніж будь-якою іншою країною... приміром, Африканського континенту.
Такі політичні та економічні перспективи – це плата за відсутність понад 21 рік незалежності власної національної енергетичної політики та національних зовнішньополітичних пріоритетів. Завдяки хронічній "грі у піддавки" зі "старшим братом", ультиматуми Україні щодо вступу в контрольовані Росією організації тепер висувають не тільки перші особи, а й російські чиновники середньої ланки. Тобто Росія демонструє, що статус України в її очах є традиційно підконтрольним та меншовартісним. Так, днями директор департаменту економічного співробітництва МЗС РФ Олександр Горбань заявив, що Росія не буде знижувати для України ціну на газ без вступу в Митний союз.
Між тим, єдина перепона для політичного посилення України та проведення незалежної енергетичної політики, яка забезпечує самостійність від Москви – проросійська позиція української влади. Приміром, Україна давно могла поставити Росію у вкрай невигідне політичне становище, перекривши можливості будівництва обхідного "Південного потоку", якби українська влада вчасно створила з ЄС двосторонній газовий консорціум. Але навіть у вкрай несприятливій для України ситуації міністр енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький продовжує вірити у нашу стратегічну дружбу з Росією і впевнений, що 2013 року "транзит буде не нижчий, ніж 2012 року".
Отже, попереду, нові "досягнення" в енергетичній сфері. Хоча, здається, вже гірше нікуди. Приміром, через небажання переглядати ганебні газові угоди-2009 в Стокгольмському арбітражному суді та збільшувати частку власних енергоресурсів у виробництві електроенергії та тепла, вже зараз школи та лікарні в Україні платять за російський газ по 700-850 дол за 1 тис кубометрів. По відповідних цінах уклали угоди відділи освіти райдержадміністрації Одеської області. Якщо виходити з інформації "Вісника державних закупівель", не краща ситуація і в інших регіонах: ПТУ N5 Ковеля закупило газ по 624 дол, ясла-садок N6 управління освіти Алчевської міськради – по 706 дол за 1 тис кубів, обласний онкологічний диспансер Миколаєва – по 708 дол. Тобто найбідніші установи, які перебувають на бюджетному забезпеченні, платять за газ вищу ціну, ніж навіть промислові підприємства. Зрозуміло, що навряд чи обійшлося без "славнозвісної" української корупції. Однак, чому дивуватися? Логічно, що один "бєспрєдєл" породжує – інший.