Ідея проведення цієї акції виникла в розмові кількох громадських активістів з різних середовищ і пов’язана з бажанням домогтися адекватної реакції на відкрите звернення до президента України у зв’язку із знущаннями і постійними тортурами маніакального характеру над лідером опозиції Юлією Тимошенко.
Наше спільне рішення прикувати себе до паркану Адміністрації президента з’явилося як реакція на чергову хворобливу агресію влади – оголошення абсурдного звинувачення у замовному вбивстві Щербаня.
З розміщеного в Інтернеті відео стало очевидно – Юлію Тимошенко знищують фізично, її не лікують – її катують і принижують.
Отже, троє учасників акції – Сергій Митрофанський, Олег Куявський і я прийняли рішення піти на такий радикальний крок, щоб спробувати хоч якось пробити глуху стіну безвідповідальності та аморальності влади.
Два виміри
Тезою про те, що влада живе в іншому світі, ніж решта народу – вже нікого не здивуєш. Але величину уявного паркану "межигір’я" довелося випробувати на власному досвіді.
За добу до учасників акції не вийшов жоден клерк з Адміністрації президента – ані для того, щоб спробувати з’ясувати причини такого радикального кроку, ані для того, щоб дати хоча б формальну відповідь.
Вони настільки впевнені у незмінності та безкарності, що воліють узагалі не помічати, що робиться за парканом "межигір’я".
Тому вже не викликають жодних емоцій щирі здивування президента: "А чому молодь масово хоче виїхати з України?". Або: "Чому половина підприємців за останній час закрила свій дрібний бізнес?".
Я вже не кажу про його кумедні "наганяї" уряду щодо провалених реформ в усіх галузях.
Очевидним залишається єдиний вихід – якщо ми хочемо зберегти Україну як державу, зміна влади має відбутися негайно. Держава з таким рівнем корупції, беззаконня, криміналітету, повної аморальності існує на противагу всім законам і теоріям.
Позитивним моментом у цій історії є спостереження за правоохоронцями, яких було по десятку на кожного. Вони все таки живуть у тому вимірі, що й решта українців, хоча й забезпечують комфорт для режиму.
Так от, мене не покидало відчуття, що навіть для цих людей у формі є абсолютно очевидним факт, що для нинішньої влади розпочався зворотній відлік їхнього "царювання". Вітер змінюється, а з ним з’являється обережність і людяність в очах.
До речі, вночі, коли йшов пронизливий дощ, який одразу перетворювався на лід, просто серце завмирало від гордості за комунальні служби Києва. Двір президентського палацу за ніч тричі посипали сіллю і тричі чистили.
Думав, що це відбувається по всьому Києву, але пізніше довідався, що наступного дня був поставлений рекорд по кількості травмованих киян на цій суцільній ковзанці.
Напевно, основні сили були підтягнуті сюди – до АП. Люди, поки не зачинили ворота на Банковій, прогулюйтесь тут. Не впадете, це гарантовано.
Вбити громадянина
Упродовж годин біля президентського паркану цей кілька секундний епізод став квінтесенцією глибокого ураження нашого суспільства.
За добу довелося побачити різних людей – тих, які співчували і підходили з словами підтримки, тих, яким було просто байдуже, деяких чиновників, навіть знайомих, які опускали голови і робили вигляд, що нічого не помічають.
Але не про них мова. Найбільш яскравими персонажами для мене стали мама з сином років 12, який тримав у руках скрипочку. Вони зупинилися на якусь мить і відбувся такий діалог: "Мама, можно я подойду ближе?" – дуже обережно ніяковіючи запитав юнак. "Нечего тебе смотреть на этих бездельников, пошли отсюда", – обрубала мати.
Це був без перебільшення акт страти громадянина. Такого крихітного, який намагається продертися як травинка крізь асфальт, і в цей момент отримує жорстко "під дих".
Малому українцю прищеплюються "совєцькі" настанови: будь байдужим і німим до всього, що відбувається навколо; громадянську позицію можуть висловлювати тільки люди, яким немає чого робити, або яким за це заплатили.
І як тут не згадати Монтеск’є: "Спочатку треба бути поганим громадянином, щоб потім стати хорошим рабом".
Рабів до раю не пускають
Влада почала застосовувати не нову, але, як їм здається, ефективну технологію. Разом з нашою акцією протесту проводилася спеціально зрежисована ще одна акція з нагоди дня "обіймів".
Під час неї провладні молодіжки найняли студентів, завданням яких було обніматися, водити хороводи, ну і звичайно ж провокувати.
Не хотів би довго писати про всю безглуздість цих "обнімашок за гроші", скажу про позитивний ефект – нам створили масовку, за що безмежна вдячність організаторам.
Напевно можна було б просто посміятися на їхньою затією, якби не було так сумно. Як удалося довідатися, після цих "обмнімашок" – сьогодні молодий український студент коштує 20 гривень за годину.
Завдяки тому, що ми прикувалися надовго, їхня "креативна" акція також невільно затяглася. У сумних очах учасників креативу читалося одне запитання: "А чи заплатять?".
Як потім з’ясувалося – заплатили не всім. І, знаєте, їх якось зовсім не жаль. Виправдання типу, бідні студенти виживають, отримуючи ці копійки, абсолютно на мене не діють.
Насправді, потрібно не хороводи водити з "обнімашками", а вийти на цю ж Банкову і домогтися гідної стипендії та гарантованого першого робочого місця.
Хіба не зрозуміло, що саме такими маразматичними акціями за 20 гривень за годину українських студентів остаточно перетворюють на стадо німих, покірних і зовсім злиденних рабів.
Тільки повністю вражене раковою пухлиною безправності, бідності та злиденності суспільство може собі дозволити утримувати зграю чиновників-олігархів, які живуть у іншому вимірі, де "все пучком".
А натомість – задовольняється об’їденою кісткою, стаючи ще біднішим і спостерігаючи за тим, як влада стає ще багатшою.
Упродовж проведених годин біля АП не полишало нав’язливе запитання останнього часу: чому ситуацією в державі не задоволені мільйони, а на протести виходять одиниці?
Одна з головних причин, на моє переконання, – це відсутність віри.
Українець стільки разів був пограбований у власному домі, стільки разів окупований і розтоптаний, настільки замордований, що на генетичному рівні нікому не вірить.
Ми ходимо на вибори, робимо свій вибір, часто з відразою, і наступного ж дня нещадно критикуємо тих, за кого проголосували. Причому, це стосується саме тих громадян, які намагаються побороти в собі раба. Адже покірний раб голосує за гречку.
Легко ковтаємо всю мерзотність і лицемірство, яке нам підкидає режим для обсмоктування.
Для мене вершиною морального падіння є ситуація, коли йде жваве обговорення, а в яких "прекрасних" умовах "сидить" Юлія Тимошенко. Мільйонам українців, мовляв, про таке на волі тільки й мріяти. Це ж дно остаточного морального падіння!
Лідера опозиції, за яку проголосувало 11 мільйонів українців, щодня, майже в прямому ефірі, фізично знищують на очах в усієї держави. З неї знущаються, підло підглядаючи і викладаючи відео в мережу Інтернет, а нас при цьому змушують обговорювати все що завгодно, тільки не те, як визволити Юлю.
Разом з вірою влада девальвує моральні цінності, демонструючи їх відсутність на власному щоденному прикладі. Тому і не дивно, що за відсутності віри і моралі з такою покірністю народ змирився з проведеним конституційним заколотом.
Нагадаю, що 30 вересня 2010 року за сумнівним рішенням Конституційного суду президент отримав "суперповноваження", якими його не наділяв народ під час президентських виборів.
І в цій ситуації рецептом є Чорноволівське "Україна починається з тебе". Кожен з нас відповідальний не тільки за себе, але і за державу. Відсидітися у цій ситуації не вийде! Відчути особисту відповідальність за майбутнє – означає повернути віру.
На щастя, в Україні є носії таких потрібних цінностей, які змінять Україну.
Небайдужі громадяни та журналісти, які упродовж усієї ночі підходили і говорили слова підтримки; народні депутати від фракції "Батьківщина", які були солідарні з нами; хлопці та дівчата з "Батьківщини молодої", Молодого Народного Руху, "Фронту змін", "Свободи", МНК, Громадянської позиції; двоє побратимів – Михайло Лівінський та Сергій Воронов, які були разом від початку і до завершення акції. Це ті необхідні ланки майбутньої спільної перемоги.
Стів Джобс, який говорив про "ефект викривлення реальності", змінюючи при цьому світ на краще, напевно, не усвідомлював, що в державі Україна, де дуже полюбляють його геніальні винаходи, цей ефект має обернений зміст.
Кожного дня від нас забирають Україну! Українці, час повертатися у реальність!