Бунт буйних майбутніх рас (Частина II)

Україна, як штани

Початок: "Бунт буйних майбутніх рас (Частина I)"

Після навчання в Архангородській початковій школі, Євген продовжив здобувати освіту в Єлисаветградському земському реальному училищі. Навчання в підготовчому класі хлопець завершив із відмінними результатами і згодом був звільнений від оплати, що полегшило долю його малозабезпеченої сім'ї. У 13 років юний Маланюк починає писати вірші. В часи навчання у Євгена помирає мама - складно уявити, як важко йому було витримати цю трагедію.

Далі - Петербурзький політехнічний інститут. Перша світова війна стає на перешкоді навчанню - молодий Маланюк стає курсантом Київської військової школи.

1917 рік був для Євгена яскравим, насиченим і важким. Фронт Першої світової. Лютнева революція. Відпустка додому у зв'язку зі смертю батька. Демобілізація з російської армії й участь у творенні Української Народної Республіки, служба в чині старшини в Генеральному Штабі України. Пізніше стає ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командувача Наддніпрянською Армією УНР. Знов важка втрата: Тютюнник помер від тифу на руках у свого ад'ютанта. Ще більш болісно молодий патріот Маланюк сприймав поступовий занепад УНР.

Після трьох літ відчайдушних битв за українську державність у жовтні 1920 року поет разом з іншими захисниками УНР потрапляє до таборів у Стшелкові та Шипіорні, а згодом у Каліші, що у Польщі. Тут Маланюк багато пише, видає з друзями журнал "Веселка", в якому й сам починає друкуватися. Євген прагнув розібратися, що привело до поразки УНР. Ці розмірковування просилися на папір у вигляді гірких і одночасно жорстких поезій.

Восени 1923 року поет виїхав до Чехословаччини, де брав участь у численних літературно-мистецьких вечорах, дискусіях, що влаштовувались у Подєбрадах, Празі, де здружився з Леонідом Мосендзом, Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Олексою Стефановичем, Оксаною Лятуринською, Михайлом Мухіним. Особливо яскравим було знайомство з поетесою Наталею Лівицькою-Холодною. Євген закохався у цю ля фам фаталь настільки сильно, що заледве не довів себе до самогубства.

1925 року в Подєбрадах вийшла перша збірка віршів «Стилет і стилос», яка викликала неоднозначну реакцію: від несприйняття до захоплення. Цією книгою, як і наступною — "Гербарій", Маланюк показав, що він поет-націєтворець, цим принципам він не зрадив до смерті. Молодь діаспори полюбила борця, який неймовірно володів Словом. А старша інтелігенція, схильна до сльозливо-сопливих нарікань про долю України, не сприйняла різкий правдорубний тон Маланюка. Ставлення до кого сьогодні Вам нагадує такий епізод у житті Маланюка? Маю сміливість сказати, що це до болю нагадує, як "вождики" так званої опозиції не сприймають мене, намагаючись навіть не дати мені виступити.

Далі Маланюк, розлучившись після недовгого шлюбу із студенткою Зоєю Равич, їде з Праги до Варшави, де місцеві поети високо цінували творчість Маланюка, зокрема вже на той час перекладали його твори.

Продовження: "Бунт буйних майбутніх рас (Частина III)"