Три запитання Віктору Януковичу напередодні третьої річниці президентства

І головне запитання до кожного з нас – а нащо нам взагалі влада, коли всі її функції доводиться виконувати самим?

Я не про Київ. Його вже давно вважають найбільш заполітизованим містом країни, де будь-яка некомфортна ситуація перетворюється на звинувачення Кабміну чи Президента. Я про Кіровоград – типовий обласний центр без особливої претензії на вир політичного життя. Є в Кіровограді центральна вулиця. Зветься Велика перспективна, яку в народі все ще кличуть вулицею Карла Маркса. Як і кожна головна, ця вулиця є зосередженням ділової, культурної та соціальної активності городян. Відкрити на ній свій бізнес престижно та неймовірно дорого.

Вже понад 5 років на цій вулиці я відвідую одну й ту ж перукарню. Працюють там старанно та за розумну ціну. Народ завжди є, а до мого майстра ну прямо черга стоїть. Та от сьогодні дізнався, що власники перукарні віддали зал для жінок під кондитерську. А в чоловічому залі влаштували спільні процедури для чоловіків та жінок. Чому? Бо криза, бо виживати треба. Коротше, за порадами прем’єра Азарова не стали скиглити, в взяли в руки лопати. А моє перше запитання таке – де ж обіцяні пільги для малого бізнесу, коли той замість стригти людей змушений продавати тістечка?

Від тої перукарні додому я ходжу вулицею імені партизана Єгорова. Це тиха вуличка в самому центрі міста, окрасою якої є розкішна новобудова обласного управління МНС. Там навіть капличка збудована при вході, яку прикрашає статуя Діви Марії Чорнобильскої. Її пару років тому приїздив відкривати міністр МНС. А біля новобудови щодня стоїть парк автомобілів сумарною вартістю щонайменше в мільйон вічнозелених. Але тротуаром по вулиці Єгорова ходити не можливо. Ями та ритвини досягають глибини по пояс моєї п’ятирічної доньки. Аби хоч якось владнати ситуацію, місцева спілка інвалідів самотужки почала опускати перехрестя. Для цього вони створили пологи з’їзди з тротуару практично по всьому центру. Моє запитання номер два – де ж обіцяне покращення та європейська якість життя, якщо інваліди на візках змушені кирками розбивати асфальт та класти бруківку аби мати як їздити тротуарами?

Мій офіс стоїть на тій самій вулиці Єгорова. У бувшій редакції місцевої газети. Навпроти нас віднедавна запрацювало обласне представництво Державної імміграційної служби. Це там, де оформлюють закордонні паспорти. На гарних стендах висить звернення міністра МВС до колег по службі берегти честь мундиру та нещадно боротися з корупціонерами у погонах. Щодня у відкрите вікно я чую обурення відвідувачів установи, коли ті по мобільному жаліються рідним на непомірні побори за право мати закордонний паспорт. Кілька моїх знайомих ініціювали кампанію про недопущенню корупції у паспортних столах. Битва триває з перемінним успіхом. А моє третє запитання до президента таке – де ж поділася широко анонсована боротьба з корупцією, якщо закордонний паспорт без закруток може отримати лише най скандальний відвідувач?

Та, зрештою, в світлі близького приходу третьої річниці президентства В. Януковича я маю лише одне запитання до кожного з нас – а нащо нам взагалі влада, коли всі її функції доводиться виконувати самим?