Говоримо про гендер чесно -2

З наближенням 8 Березня мені приходить маса запитів розказати про свій досвід перебування у політиці та дати кілька рекомендацій молодим дівчатам, які б хотіли зробити політичну кар’єру.

З наближенням 8 Березня мені приходить маса запитів розказати про свій досвід перебування у політиці та дати кілька рекомендацій молодим дівчатам, які б хотіли зробити політичну кар’єру. Вирішала поділитись цим досвідом і в своєму блозі. Хто знає, можливо він комусь з майбутніх жінок-політиків додасть натхнення та сил  активніше боротись за своє місце під українським політичним сонцем.

Вперше я стала народним депутатом України у 27 років. І мушу сказати, що в політику я певною мірою прийшла випадково. Адже я завжди мріяла бути фаховим юристом, здобула відповідну освіту та по закінченню університету навіть відкрила власну нотаріальну контору. І саме коли я почала працювати як нотаріус, то зрозуміла, яка величезна кількість проблем нотаріату не має законодавчого регулювання, або ж навпаки: закони, які діють, неправильні, нелогічні, неєвропейські. Я задалась запитанням, як поліпшити роботу нотаріальної галузі? Маючи свій досвід, спілкуючись з колегами, на якомусь етапі я зрозуміла, що немає іншого шляху, окрім як змінити закони. Повстало два наступні запитання: що змінювати і як? Тож я стала розробляти правки до існуючих законів, і фактично дійшла до необхідності ухвалення нотаріального кодексу. Його проект – це те, з чим я вже прийшла в парламент. І по-юнацьки була щиро переконана, що Верховна Рада зразу візьметься його ухвалювати. Тепер я розумію, наскільки все складніше, але не відступлюся від своєї мети. Щоправда, тепер вона більш масштабна: привести не окрему галузь, а країну до європейських стандартів.

Найважче на початку було повірити в себе. Змусити оточуючих ставитися до тебе серйозно. Я – молода жінка, котра раптом почала грати у політиці – великій чоловічій грі – та ще й домагатися результату. Багатьох це дратувало. Мені ж - додавало сил.

Якщо говорити про небезпеки, які чекають жінку в політиці, то одна з головних – знайти баланс між собою-політиком, собою-матір’ю та собою-жінкою. Політика – це не та робота, котру ти можеш закінчити о 18.00 та піти додому. Політика вимагає багато часу, постійного саморозвитку, масу енергії. Але політика не звільняє тебе і від обов’язків матері чи дружини. Мені свого часу дуже допомогли заняття з тайм-менеджменту та природні здібності чітко організувати свій час та простір.

Ще одна проблема – це переконати колег сприймати тебе серйозно. Бо якщо Європа вже давно оговталася від стереотипу «Kinder, Küche, Kirche», то у пострадянському суспільстві панує інший: жінка у політиці – то не по-справжньому. Тобто з нею можна приємно порозмовляти, але не домовлятися. Якось під час зустрічі, коли мій візаві відверто витріщався на мої ноги, я сказала: «Наступного разу я прийду до вас у штанях та зі штучними вусами, тоді вам буде легше мене почути?». Чоловік знітився, і ми почали нормально працювати.

Ще окрема проблема – солідарність. Жінок у політиці, принаймні, українській, так мало, що вони ще не мають досвіду відстоювання та боротьби за власні права. Власне, це було однією з причин організації у парламенті об’єднання «Рівні можливості», співголовою якого я є.  Ми з колежанками маємо амбітні цілі щодо відстоювання гендерної рівності в країні.

Друга проблема, з якою я зіштовхнулася, - це втручання у приватне життя жінки-політика. Це чоловік може закохуватися і розлучатися, а якщо ти жінка і в тебе нічого не вийшло з твоїм партнером, то суспільство засуджує тебе. У кращому разі мовчанкою. У гіршому – на сторінках таблоїдів, котрім завжди є справа, від кого в тебе дитина, з ким ти прийшла до театру чи щось інше.

Коли у мене просять поради новачкам, то, я вважаю, що в першу чергу їм потрібно набратись професійних  навичок роботи в українському парламенті. У Верховну Раду доволі часто приходять люди з різних сфер. Мені, наприклад, було непросто розібратися у теренах нашої бюрократії, і я витратила доволі багато часу на це. Гадаю, було б гарною думкою мати тренінг для жінок, котрі прагнуть стати політиками. Пояснити, що до чого, аби не витрачати дорогоцінний, до того ж, оплачений платниками податків час, на самонавчання. Я знаю, що подібні тренінги є при багатьох парламентах світу, і думаю, це гарний досвід.

Основні правила існування і роботи у «чоловічому політичному клубі» можу сформулювати так:

1. Всі люди народжуються рівними, не залежно від статі.

2. Бути жінкою - не означає мати додаткові проблеми. Це значить багатьох проблем уникати.

3. Якщо ти зіштовхнулася з дискримінацією, маєш обов’язково наказати кривдника. Цим ти допомагаєш іншим жінкам.

4. Жіноча солідарність подарувала нам право голосувати, відпустку по догляду за дитиною, контрацептиви і водійські права. Ти завжди мусиш висловлювати солідарність іншим жінкам.

Для тих дівчат та жінок, які тільки планують іти в політику, рекомендую спочатку визначитись, навіщо це вам. Не може бути метою бажання зробити політичну кар’єру, метою може бути певна зміна, котра досягається виключно політичним шляхом. Плануйте своє життя, досягайте цілей одна за одною, йдіть неначе драбиною. Тоді ви впевненіше почуватиметеся на вершині. І вчіть мови.

Так чи інакше, жінки роблять політику іншою. На генному рівні чоловіки є завойовниками, а жінки – будівничими життя. Те саме – в політиці. Там, де чоловіки готові увійти в кризу, жінки знаходять компроміс. Окрім того, жінки більш відповідальні. Материнський інстинкт, закладений в нас природою, змушує нас завжди піклуватися не лише про себе. Багато чоловіків не мають такого досвіду. І, безумовно, за будь-яким політичним питанням у нас є соціальна складова. Ми не робимо те, що не матиме зрозумілою користі для суспільства.