Ми не маємо права забувати Шевченка
"Йшов та йшов — бачу хатина стоїть, не то панська, не то мужича, біла-біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а на дворі розвішані дитячі сороченята та й рукавчатами махають, ніби кличуть мене до себе…". - так Шевченко писав про хату на Пріорці в Києві, де жив у серпні 1859 року, востаннє перебуваючи в Києві перед своїм від'їздом до Петербурга.
Останній київський притулок головного радикала українського народу Тараса Шевченка став для нього розрадою та справжньою домівкою, а прості люди, з якими він встиг заприятелювати — сім'єю. Два тижні Шевченко насолоджувався привітністю місцевих жителів, навколишнім садом, українською піснею, пріорчанською дітворою. А влаштоване цікавим квартирантом свято ласощів для своїх маленьких друзів увійшло до найсвітліших місцевих легенд. Кобзаря на Пріорці звали просто — "дядько Тарас". Зі сльозами його проводжали до Петербурга та згадували потім усе життя цю щасливу зустріч, передаючи своїм дітям світлі спогади про українського генія, як про безмежно добру, щиру, сердечну, доступну та рідну людину. А хату стали так і називати - Тарасова. Господиня Варвара Пашковська не заперечувала, а навпаки - тим гордилась.
Кияни та гості столиці, всі, хто шанує Шевченка! Приходьте завтра - вже майже прийшло сьогодні - 10 березня, в скорботний день смерті Кобзаря - до Тарасової хати в Києві вшанувати нашого Пророка.
О 13:00 - панахида, далі - поминальний обід. Вишгородська, 5. Це парк "Березовий гай". Я обов'язково буду і Вас закликаю не забувати нашого Шевченка, згадувати його "незлим тихим словом і запалити свічу пам'яті за упокій його душі...
Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.