Давайте жити кольорово!

Для всіх, хто цього року теж пережив четвертий прихід календарної весни!

П’ятниця, ранок. Розпочався 22-й день календарної весни. Попереду два вихідних. Та все навколо не радує. На вулиці довгий і сірий день. Безперестанку лупає дощ. Різкий вітер вганяє поодиноких перехожих у транс. А стрілка термометру невпинно сповзає у нуль.

До офісу лише три квартали. Або 700 кроків. Це небагато, а значить маршруткою не поїдеш. Таксі тим більше не візьмеш. Та і нема транспорту у таку негоду.

Йду пішки. Дощ хоче налити за комір води, а вітер - збити з ніг. Втягуюся у кожух та прикриваюся парасолею мов щитом. Мимоволі рахую кроки по мокрому та неймовірно сірому асфальту. Погляд байдуже блукає вздовж сірих стін, іноді чіпляючись за поодинокі фігурки людей в чорному. Вони теж поспішають якнайскоріше втекти з цих непривабливих вулиць.

Дощ та вітер стають ще більш дратівливі. Стараюся зосередитися на власних думках і ще міцніше втискаюся в парасолю. У голові безперестанку лунає «Холодний день» від «Хвилю тримай».

І раптом, ніби нізвідки, виринає ціла юрба дітлахів. Маленьких та смішних шестирічок. У яскравих куртках та кольорових шапках. Їх зо два десятки. Вони всі, як один, радіють дощу. Хапають ротом краплі та п’ють дощову воду прямо з долонь.

Вони не бачать сірості дня, не відчувають злості негоди. Натомість щиро радіють воді, яка ллється прямо з неба та хлюпоче попід ногами. Їх сміх лунає на весь квартал.

Ці діти живуть кольорово!

Заражений сміхом, швидко добігаю до офісу. Звично вмикаю комп та перевіряю пошту. За ніч прийшло з три десятки листів. Переважно важливих.

Чи не в кожному з них про біль людей. Які не здатні захистити себе та власні права. Вони безперестанку намагаються достукатися до влади, б’ючись головою об сіру стіну байдужості. Ця стіна вже давно не з бетону. Вона, скоріше, із вати, яка гасить усі удари та крики.

Зрештою, зневірившись в інших, люди зневірюються і в собі. Таких більшість.

Та діти все ще живуть кольорово!

Певно тому я і вірю, що, як дорослий, зобов’язаний якнайдовше тримати для них цю можливість. Тому і вирішив взятися з кількома відчайдухами за відкритість влади. Ми робимо це у країні, де фраза «відкрита влада» сприймається так само дико, як і «живий труп».

Та відкрита влада – це для нас. Чому? Відповідь тут, http://youtu.be/-jY1cEKHG2E

Присвячую всім, готовим жити кольорово!