Два парламенти, два уряди … дві України?

Думки з приводу наявного двораддя

Перебуваючи поза стінами парламенту, щоденно спілкуючись з простими людьми, перебуваючи у вирі життя, маєш змогу тверезо дивитись на всі речі.

Україну ведуть до штучного розколу, до поділу на Схід-Захід, Південь-Північ. Політтехнологи, що засіли на Банковій, ніколи не думали про людей, а вважають весь народ просто такими пішаками, якими можна рухати вперед-назад, здавати «під бій» чи навпаки – «вбивати» якусь фігуру. У їхньому політичному сценарію усе просто: радикальна, некерована, авантюристична, націоналістична опозиція і серйозна, ділова, єдина влада з червоним хвостиком компартії. Мета і тих, і тих – перемогти, перемогти любою ціною. Сторони не декларують шляхів виходу з кризи, підвищення благополуччя людей, не говорять як встановити в Україні справедливий устрій.

Нас позбавили права мати свою думку, здійснювати правильний вибір, дбати за свій народ і державу. Громадяни України змушені вибирати між тими або тими. Оця ліберально-олігархічна двохколійка веде Україну в глухий кут. Світова криза спопелить нас. Тому ні про яку євроінтеграцію не може бути й мови, а про благополуччя громадян потрібно забути.

Можливо, комусь здасться, що я кажу прості, тривіальні речі, але вони, на мою думку, віддзеркалюють той стан, який є в державі. Одні й другі мусять зупинитися. На кону доля всього народу. Розпалювання національної ворожнечі, штучне роздмухування загрози фашизму в Україні, війна пам‘ятників, мовне протистояння – все це свідчення курсу на розвал країни. Невже не зрозуміло, що це дике протистояння приведе до розколу держави не на дві, а на три-чотири частини. Невже гірка доля слов‘ян, які жили в Югославії, нічому нас не навчила. Чи забули ми, як чубилися Богданові діти після його смерті і як віддали Україну ворогам.

Два парламенти, два уряди, два президенти … дві України?! Невже вага депутатського, міністерського, губернаторського, навіть президентського мандату, владні фінансові і економічні можливості варті розвалу держави, тих неминучих жертв, не дай Боже, які стоять за цією боротьбою.

Єдність української держави, благополуччя громадян, справедливість і демократія – ось те, що повинно об‘єднати всі політичні сили в Україні.

Наші політики зайшли далеко. Перед ними Рубікон. Переходити його не можна, за ним біда. Президент повинен зупинити яструбів у своїй команді. Владна команда повинна змінити свою політику, не орієнтуватись на перемогу любою ціною, а дбати за майбутнє України.

Опозиція мусить переглянути свої гасла і дії, соціалізувати свої вимоги, стати ближчою до людей, відійти від націоналістичного радикалізму. Других українців, іншого народу, інших політиків на сьогодні у нас не має. Треба сідати за стіл переговорів і домовлятись. До діалогу потрібно залучати всі верстви населення, представників громадянського суспільства. Адже у виборах політиків, президента і парламенту бере участь, як правило, лише половина громадян. І тільки відносна більшість цієї половини визначає як правити країною, тому треба чути всіх. Той, хто знехтує цим, отримає піррову перемогу і стане каліфом на час.

Як робити і як діяти? Так, як велить Конституція і Закон. Проводити вибори в Києві, не тероризувати суди, не гнути через коліно місцеве самоврядування, приймати низку антикризових заходів, переглядати пенсійне і трудове законодавство, рятувати село (замість Євробаскету-2015), приймати новий Закон про оплату праці, антиолігархічне законодавство, усувати олігархів від розподілу бюджету, енергетики і природних ресурсів, не на словах, а на ділі інтегруватися в Європу.