Nota Bene! Рауль Чилачава. Мысли вслух

Интервью моего коллеги, друга и партнера Рауля Чилачавы "Голосу Столицы" в рамках спецпроекта "Автомобили. Обратная сторона комфорта"

«Голос Столиці»: Рауль, до речі, а ти відмовився б від машини?

Рауль Чілачава: Ні. Але я вважаю, що у даному разі я не є типовим водієм, тому що я купував собі автомобіль не для роботи, а для задоволення. Я вкрай мало їжджу на автомобілі. А от коли дівчата і молоді люди, та й дорослі люди, хочуть придбати автомобіль – вони одразу хочуть купити великий кросовер, тому що на ньому легко паркуватися на газонах, легко заїхати кудись на бровку... І, здається, що по-перше, багато простору, і мені навіть у пробці в ньому буде набагато комфортніше. Річ у тім, що 4 джипа – це 8 маленьких автомобілів, яким набагато легше і запаркуватися, і пересуватися вулицями міста. Не потрібно возити порожнє повітря. Ви маєте весь час рахувати гроші: скільки ви витрачаєте на експлуатацію цього автомобіля, скільки на бензин, скільки на шини, скільки ви витрачаєте грошей на машину? Якщо ви дійсно порахуєте, то можете жахнутися, скільки вам коштує перевезення повітря протягом дня. Я, звісно, закликаю усіх купувати компактні мікролітражки. Коли люди говорять, що маленька машина небезпечна – повірте мені, у Smart'а 5 зірок за безпеку. І не кожен Land Cruiser цей горішок може зламати.

«Голос Столиці»: Бачиш, розмір має значення. Причому, чим менше автомобіль, тим, дійсно, зручніше їздити по місту.

Рауль Чілачава: У нас доріг немає, і смуг більше не стане. Тому нам потрібно «дробити» автомобілі, грубо кажучи.

«Голос Столиці»: Але якщо авто невелике, ями на дорогах такі, що туди, буквально, цього тижня якийсь автомобіль впав, то Smart там дуже легко вміститься.

Рауль Чілачава: Річ у тім, що ми маємо обов'язково чимось жертвувати. З дияволом не можна підписати взаємовигідний контракт. Я думаю, що ні в кого це не виходить. І в даному випадку, диявол – це наша держава, яку ми довели до ручки. Тому треба вибирати найменше зло. Ось як я це роблю. Протягом довгого часу у нас біля будинку існувала парковка прямо на газоні. Ці газони перетворилися на бархани. Я теж був учасником цієї жахливої події і теж паркував там авто. А потім я прийняв для себе рішення: «ні, я ставитиму свою машину на платну парковку». Це не так зручно, звісно, як на газон біля будинку, але у мене є надія, що там виросте трава. Ми зараз усе це огородимо від автомобільного вандалізму. І наш будинок стане трохи більш приємним для ока, і, можливо, квартиру можна буде продати на 200 доларів дорожче.

«Голос Столиці»: А багато таких, як ти, цікаво? Твій приклад багато людей наслідували?

Рауль Чілачава: Я думаю, що достатньо 5-6 активістів, які проведуть роз'яснювальну роботу. Адже насправді, ми самі одне одного демонізуємо. Ми їдемо в автомобілі і тикаємо пальцем: «Ось цей чорт, цей ідіот їздити не вміє». Це, як правило, звичайні милі люди, з якими ти, спілкуєшся, і це твої родичі.

«Голос Столиці»: Зараз багато людей використовують автомобілі не для того, аби їздити по Києву, а для того, щоб їхати за місто. Але у наших умовах українська сім'я не може собі дозволити два автомобілі: такий, щоб їздити по місту, і такий, щоб виїжджати за місто.

Рауль Чілачава: Так, це грандіозна проблема, і тут ми точно впираємося у дорогі структурні проекти. Але зверніть увагу на таку країну, як Іспанія. Вона востаннє багатою була в XVI столітті, коли вони обікрали Америку і трошки прорідили ряди індіанців. Вони два роки тому, чи рік тому запустили швидкісний потяг, який їде з Барселони до Мадрида, а це 700 км. Потяг їде 3 години, квиток коштує 110 євро. Повірте мені, з урахуванням вартості палива і з урахуванням вартості платних доріг, альтернативи пересуванню на цьому потязі немає. Ви добираєтеся швидко, зручно, у вас у вагоні навіть є Wi-Fi. Ви навіть можете спробувати попрацювати у цьому поїзді. Лише безумець сьогодні, або людина, яка дійсно змушена з якихось причин їхати на автомобілі, не обере потяг. Якби зараз потяг Київ-Сімферополь був хорошим, і за 3 години...

«Голос Столиці»: Hyundai?

Рауль Чілачава: Можливо Hyundai, його просто потрібно пристосувати до українських реалій. Він же не винний. Повірте мені, якби цей потяг мав свідомість, він би теж вам розповів, що він зовсім іншого чекав від України. Тому, якщо побудувати таку залізницю, то величезна кількість людей, коли поїде у травні до Криму, обрала б не автомобіль, на якому незручно, дорого, і на цьому автомобілі можна потрапити в аварію. Вони сіли б у потяг: акуратно, спокійно добралися б до узбережжя. У нас це наразі неможливо. І без вливання грошей, без структурних змін цього вирішити ми вже не можемо. Але якщо ми розвиватимемо залізницю, малу авіацію – ці речі можна вирішувати і це може дати рестарт економіці.

Я думаю, що потрібно починати з простої дисципліни. Чому у нас трапляються затори? У більшості випадків, тому що на перехресті хтось починає закінчувати поворот-розворот вже на червоне світло, це усе перетворюється на тотальний колапс. І  у тій пробці, яка утворюється, винні дуже часто водії. Ми зовсім нещодавно ставили запитання: «А де у цей час співробітники міліції?». Вони на іншому відрізку дороги заробляють гроші. Але якби там висіла камера і, наприклад, уп'яте, коли я на червоне світло розвертався, мені вп'яте прийшов штраф на 260 гривень – повірте мені, я б цього не робив. У Німеччині там стоять такі ж люди, вони не чарівні, це не ельфи, вони не нащадки єдинорогів. Це такі ж люди, які погано розмовляють рідною мовою, які обробляють поля, продають ріпу, притому привозять вони її на дизельному Gelandewagen. Це у нашій країні 5-літровий Gelandewagen – культовий автомобіль. Там Gelandewagen можна побачити, коли селяни з поля везуть брукву продавати. Треба змінювати себе. Нам треба намагатися впливати на нашу державу, на наш уряд.

«Голос Столиці»: Рауль, що ми повинні зробити, на що потрібно тиснути для того, щоб навести порядок на київських дорогах?

Рауль Чілачава: Як би дивно це не звучало, але у нас сьогодні дуже сильна вертикаль влади, і уряд іноді - коли йому потрібно - може доводити почату справу до кінця. Пора приймати непопулярні рішення. Звичайно, перед виборами ніхто цього не хоче робити, але давайте подивимося на київський метрополітен. Він не може бути нескінченно дотаційним, тому що грошей на його утримання немає, і тим більше - немає грошей на його розвиток. У нас потрібно нарешті прийняти рішення непопулярне, щоб метро коштувало тих грошей, яких варто. Мало того - має бути якась складова на розвиток цього метрополітену. Пункт номер два - сьогодні ми говоримо про те, що в історичній частині Києва величезна кількість є великих підземних торгових центрів. Тут потрібно, звичайно, чинити цивілізовано. Всім хочеться сказати: «Давайте відберемо, всіх виженемо і там побудуємо паркування». Так вже не вийде, це чиясь власність. Потрібно знаходити гроші, викуповувати і будувати паркінги. Якщо не можете знаходити гроші і викуповувати - будуйте самі паркінги. Все одно потрібно на це знаходити якісь гроші, акумулювати кошти. І потрібно приймати якісь закони про бюджет Києва для того, щоб Київ теж міг розпоряджатися цими грошима.

«Голос Столиці»:  Скільки ми будемо розвивати метро? Тобто це довгий процес, він нас не врятує. Окей - маршрутки, можемо їх виділити в окрему лінію, або автобуси. Давай подумає про трамваї? Якщо ми візьмемося за трамваї, і вони не будуть стояти в пробках, якщо ми трошки тут почнемо працювати - це допоможе місту?

Рауль Чілачава: Це дуже приваблива ідея, тому що це екологічний транспорт. Я не пам'ятаю назви німецького міста, де все побудовано на пересуванні на трамваях. Але навіть там мер міста сказав: «Схоже, ми йдемо трохи не туди», тому що місто росте, але не в розмірах, і ємність цих трамваїв закінчується. Тобто скоро люди будуть йти по трамвайних коліях на роботу. У Києві, звичайно ж, вони теж потрібні, але це повинен бути по-справжньому швидкісний трамвай. Він дійсно повинен швидко їхати - ось у чому проблема. Він повинен бути закритий від загального дорожнього потоку, щоб люди паралельно добиралися не тільки швидко, але і комфортно, найголовніше - гарантовано вчасно. Я думаю, що це дуже дорогі проекти. Якби не було такого величезної корупційної складової в нашій країні, то можна було б звернутися до бізнесу, який сам би вирішував ці проблеми. Я зовсім недавно зустрічався з паном Кінахом, і він мені сказав, що в Україні навіть кип'ятильники не виробляють - він був обурений цим фактом.

«Голос Столиці»: Як сказав буквально після минулої програми Олексій Мочанов - наша з тобою програма, Рауль, це програма не про автомобілі. Це програма про людей.

Рауль Чілачава: Звичайно, «З життя моторів, автомобілів і людей».

«Голос Столиці»: Давай підсумуємо - покроково, що ми можемо зробити?

Рауль Чілачава: Перше, як не дивно, ми повинні звернути увагу на свою дисципліну. Дуже часто ми самі створюємо пробки на дорозі - це раз. Друге - ми повинні звернути увагу на те - де і як ми паркуємся. Як це виглядає: ви припаркували свій автомобіль на газоні. Він перетворився на бархан, подув вітер, всі машини, які ми помили, стали брудними. Мийка автомобіля в середньому коштує 60-90 гривень. Тепер перерахуйте - скільки буде коштувати вам в місяць миття автомобіля, і скільки коштує цивілізована парковка, щоб поруч з будинком був нормальний газон, а ваша машина була чистою. Насправді, коли ми намагаємося щось економити, ми витрачаємо ще більше грошей.

«Голос Столиці»: Наші слухачі долучаються до розмови через Facebook, і кажуть, що вже готові відмовитися від авто, але тільки за тієї умови, що дійсно буде громадський транспорт.