Попов! Давай, до свидания!

У Києві немає мера. Замість нього містом керує голова міської адміністрації. Різниця у тому, що мера обирають кияни, а голову адміністрації призначає Президент. 

Але киянам не потрібна посада голови київської адміністрації. Киянам потрібен  мер Києва – той, хто захищає їхні інтереси і вирішує проблеми міста.

 

Влада добре знає: кияни ніколи не оберуть «донецького» на цю посаду. Але «регіонали» зроблять усе, аби нинішній голова адміністрації Олександр Попов отримав омріяне крісло мера Києва. Розрахунок у Партії регіонів простий: обравши Попова мером, кияни власноруч узаконять правління «регіоналів» у столиці. І таким чином остаточно здадуть Київ «донецьким». 

Отже, найважливіше питання наступних виборів – чи вдасться владі «проштовхнути» свого висуванця на посаду київського міського голови. Чи у киян вистачить мудрості, відповідальності та волі обрати власного мера. 

На кожних виборах Київ демонструє «регіоналам», що їх тут ніхто не чекав. Не отримавши влади у столиці законним способом – через вибори, вони пішли обхідним шляхом: просто призначити свого намісника у столиці. Адже «регіонали» розуміють, що Київ – це стратегічне місто, від якого багато в чому залежить і результат президентських виборів 2015 року. 

Влада добре розрахувала момент для призначення Попова. Кияни, втомлені і роздратовані правлінням Черновецького, не звернули особливої уваги на призначення Олександра Павловича. Адже Леонід Михайлович, якому за гречку вдалося купити частину київського електорату, будучи мером, ніколи серйозно проблемами Києва не займався. Він просто грабував місто разом зі своєю «молодою» командою. А коли «регіонали» його притисли, пригрозивши кримінальною справою, Черновецький подав у відставку та втік. Власний бізнес для нього виявився важливішим, ніж інтереси киян. І цей досвід слугує гарною ілюстрацією того, що з мільярдера ніколи не вийде відповідального  мера.    

Очікувалося, що після відставки мера Черновецького будуть призначені нові вибори київського міського голови. Але «донецьким» вони були непотрібні. Їм у Києві потрібна була своя людина – слухняна, дисциплінована, залежна, добрий виконавець, що не має власної думки і, тим більше, не демонструє самостійної поведінки. І, головне, щоб ця людина обслуговувала владні  бізнесові інтереси і не заважала «дерибанити» гроші, приватизувати землі, проводити незаконні забудови тощо.

З Поповим «регіонали» не помилилися. Він виявився саме таким, як його і уявляли. «Регіональна маріонетка», яка отримує накази з Банкової та слухняно заробляє гроші для «донецьких». Інтересів киян у його пріоритетах просто немає. Бо вони ніколи не збігаються з інтересами верхівки Партії регіонів.

Киянам вже давно нав’язують міф, що керувати містом має господарник. І саме так позиціонується Олександр Попов. Він, мовляв, добре знається на проблемах міської каналізації, комунального транспорту тощо. Насправді, це велика брехня. Попов і гадки не має, як керувати таким багатомільйонним містом, як Київ. І це доводить безлад у всіх господарчих сферах, який ще більше поширився за час його правління. 

Готуючись до виборів мера, Олександр Попов намагається завоювати прихильність киян, даючи фантастичні обіцянки. Мешканці столиці мали зрозуміти, що за правління Попова усі їхні проблеми будуть вирішені, місто позбудеться пробок, з’являться нові розв’язки, парки, пішохідні зони тощо.

Але дива не сталося. Попов не виконав майже жодної своєї обіцянки. Пригадується лише одна, яку він таки виконав, та й то частково – будівництво розв’язки на Поштовій площі. При цьому кияни вже проклинають цю розв’язку, розуміючи, що кількість затрачених коштів не відповідає якості цієї розв’язки. І це характеризує Попова як управлінця.

Всі інші обіцянки Олександра Павловича так і залишилися порожніми словами. Немає ані натяку на будівництво метро на Троєщині. Не закінчено станцію метро «Теремки». Не облаштовано пішохідної зони у центрі столиці. Не відкрито ані Театру на Подолі, ані Алеї олімпійської слави тощо. Навіть каштани, які висадили на Хрещатику, виявилися не сорту «бріоті», як обіцяли, а іншого – набагато дешевшого. Решту грошей від вартості саджанців було просто банально вкрадено. Отже, міф про «геніального управлінця» – чергова мильна бульбашка від влади.  

Коли кияни мітингують проти забудови Андріївського узвозу, Пейзажної алеї або зносу чергової історичної будівлі, Попов зачиняється у своєму кабінеті і пальцем не поворухне, аби владнати конфлікт. Коли у місто приходить біда у вигляді безпрецедентних березневих снігопадів, Попов у Відні святкує річницю весілля з дружиною. А коли повертається, дає розпорядження техніці чистити сніг лише на Хрещатику, Банковій та Грушевського. Там, де розташована його адміністрація та «хороми» його господарів.

Виходить, що як тільки у місті відбувається щось серйозне, кияни залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Самі підставляють голови під міліцейські кийки під час протестів проти незаконної забудови або руйнування історичних будівель. Самостійно рятуються зі снігового полону, допомагаючи одне одному.

Тож навіщо Києву такий «господарник», якщо він не в стані виконати жодної своєї обіцянки та вирішити жодної міської проблеми? Навіщо нам людина, яка тільки виконує обов’язки завгоспу великого «донецького» капіталу?  

Насправді, столиці не потрібен мер-господарник – ані Попов, ані будь-хто інший. «Господарник» – такого критерію взагалі немає в жодній європейській країні при обранні очільника міста. Там господарчими питаннями опікується ціла команда, що обслуговує мерію. А сам міський голова – це лідер міської громади, стратег, відповідальний політик зі своїм баченням розвитку міста. 

Партія регіонів поставила перед Поповим ще одне завдання – стратегічне, розраховане на 2015 рік. Саме він, ставши мером, має остаточно легалізувати «донецьку» владу у Києві. Для цього «регіоналам» так потрібно, щоб Попова обрали кияни. Це дасть право «донецьким» заявити: «Ми вашого міста не захоплювали – ви нам самі його віддали». Тому влада поступово привчає  киян, особливо тих, які не цікавляться політикою, що Попов – це й є їхній мер. Деякі кияни вже навіть «згадують», що вони «голосували» за Попова. 

Але для більшості киян Попов – це чужак, маріонетка Партії регіонів. Тому зараз «регіонали» і затягують дату київських виборів – вони не впевнені, що їхні казки про мера-господарника, подачки для певної категорії електорату та політика одурманювання людей були достатньо ефективними, аби люди віддали голос за Попова. 

Між тим, чинній владі вкрай важливо, аби Києвом керував мер, кандидатуру якого вони киянам нав’язали. Це гарантуватиме «регіоналам» перемогу на виборах 2015 року. «Донецькі» як вогню бояться повторення Майдану.  Помаранчева революція є для нинішньої влади політичною «родовою травмою». Більшість із тих, хто сьогодні займає високі посади, тоді, у 2004 році, відсиджувалися за кордоном, адже боялися, що повсталий народ зажадає помсти. Тому «регіоналам» важливо знати, що новий мер не допустить будь-яких протестів у столиці. І, тим більше, не очолить протестуючих, мобілізувавши всі ресурси міста, як це робив би мер-опозиціонер.

Кияни мають повернути владу у столиці. Відродити систему місцевого самоуправління. І для цього треба позбутися Попова та його адміністрації. В ідеалі Київ взагалі має жити без центральної влади. Як на мене, усі установи державної влади треба виселити за межі столиці. Київ для такого урядового містечка може виділити територію десь на околиці міста, взявши за це гідну орендну платню. Тоді в центрі Києва дихатиметься вільніше. І ось в цьому містечку нехай влада призначає собі комендантом Попова, який проявить на цій посаді увесь свій «управлінський талант». 

Але це – тема окремої розмови. Наразі завдання киян – не дати «регіоналам» остаточно захопити місто через легалізацію влади Попова. Ми маємо показати «донецьким», що справжній господар міста – це його мешканці, кияни.