День смерті Цоя я добре пам'ятаю
Тоді, 15 серпня 1990 року, я, 18-річний випускник інтернату, який не зміг поступити у вуз, бо не було блату і волохатої руки, гостював у тьоті Раї в Перевальську на Луганщині. Почув по радіо, що на машині розбився Віктор Цой - і був у шоці. Ми всі тоді захоплювалися його творчістю, яка пронизана духом змін і справжніми почуттями - вони, наче живі... На наступний день у Перевальську двоє дівчат стрибнули з даху багатоповерхівки, від них лишилися прощальні записки, де вони розповіли, що не можуть уявити життя без Цоя. Взагалі по всьому Союзу після загибелі Цоя прокотилася хвиля самогубств. Це страшно, дуже страшно... Але криваво-красномовно підкреслює масштаб цієї особистості. Ви можете уявити людину, яка помре за Вєрку Сердючку чи Ніколая Баскова?..
Пісні Цоя - це більше, ніж музика. Сумно, що він помер таким молодим. R.I.P.
А ще Цой завжди буде актуальним. Радикальних змін вимагають наші серця!
Ваш Олег Ляшко
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.