Право знати про гроші. ДаПашліВи

Секретаріат Кабміну просить + 20 робочих днів аби зібрати до купи … декларації прем’єр-міністра Миколи Азарова та його заступників. За законом вони мають бути апріорі публічні. Та то ж за законом

Секретаріат Кабміну просить + 20 робочих днів аби зібрати до купи … декларації прем’єр-міністра Миколи Азарова та його заступників. За законом вони мають бути апріорі публічні. Та то ж за законом

За тиждень до Міжнародного дня Права Знати (вже в одинадцяте був відзначений 28 вересня як ініціатива захисників права на доступ до інформації) українські парламентарі «порадували» черговими спробами значно звузити доступ до публічної інформації. Четвірка нардепів – представників більшості вирішила законодавчо проштовхнути заборону для громадян на особисте фотографування чи сканування копій владних документів, власне як і обов'язкову плату «у встановлені терміни» за більш ніж десять сторінок відповіді бюрократів. На практиці ці ніби технічні зміни означають узаконення практики відбірковості відповідей органів влади на інформаційні запити громадян. А особливо по питаннях майна та грошей органів влади чи їх посадовців.

Те, що проблема вибірковості відповідей вже існує, не на словах знають активісти Національної кампанії моніторингу стилю життя високопосадовців України «Декларації без декорацій». Впродовж липня-вересня вони намагались зібрати дані про майнові декларації міністрів, губернаторів, мерів обласних центрів а також усіх їхніх заступників. Загалом мова йдеться про приблизьмо 400 високопосадовців України, задеклароване майно та статки яких буде перевірено громадськими контролерами на предмет їх відповідності фактичному стилю життя посадовців.

Про суть кампанії

Перші висновки від спілкування громадських активістів та бюрократів є невтішні. Це нічого, що відкритість відомостей з декларацій чиновників гарантують одразу два профільні закони України - про доступ до публічної інформації та про запобігання і протидію корупції. Досвідчені бюрократи регулярно знаходять все нові та нові способи відмовляти у праві знати. Приміром Луцька міська рада одноосібним рішенням власного мера Миколи Романюка віднесла до службової (а значить – закритої від громадськості) інформацію про генеральний план міста, відомості про заробітну плату працівників, відомості, що містяться у деклараціях про доходи. На думку мерії розголошення цієї інформації може призвести до «порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, нанесення шкоди територіальній громаді, створення перешкод роботі муніципалітету» тощо. Будь-який юрист в дві хвилини доведе, що така ініціатива луцького мера прямо суперечить законодавству.

Ще далі пішов автономний уряд Республіки Крим. Урядники під головуванням Анатолія Могильова вирішили взагалі не давати відомостей про керівництво автономії з формулюванням - «…декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформлені за формою та в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», містять конфіденційну інформацію про фізичну особу та її персональні дані». Цим самим пан Могильов заробив жовту картку громадських контролерів та отримав адміністративний позов. Зрештою, з аналогічним формулюванням вирішила «відморозитись» і Державна служба статистиці, яка відмовила у наданні інформації та спрямували активістів … шукати декларації в ЗМІ. Державна архівна служба та Нацагентство з питань державної служби так само спочатку відмовили в інформації про  керівництво, натомість, після уважного перечитання законів, змінили своє рішення та надали всі необхідні дані декларацій.

Найсмішніше, що позиція органів - перестраховщиків щодо неможливості оприлюднення персональних даних повністю суперечить позиції головного контролера країни тих самих даних. Так, Державна служба України з питань захисту персональних даних на запит громадськості одразу надала належно засвідчені копії декларацій та ще й з усіма персональними даними керівництва (як то серія й номер паспорта, податковий код та адреса проживання).

Тож факт вільного прочитання урядниками вимог одного й того закону, як то кажуть, – на лице.

А що ж Уряд, а конкретно – Кабінет Міністрів України? Секретаріат Кабміну попросив в активістів додаткових 20 робочих днів аби зібрати до купи … декларації прем’єр-міністра Миколи Азарова, першого віце-прем’єра-міністра Сергія Арбузова та ще кількох віце-прем’єрів. Годинник почав цокати з 17 вересня цього року

Не відстають від старших товаришів й регіони. Парадокс, але найзакритішими для громадян виявились декларації керівництва територій, які безпосередньо задіяні в міжнародній антикорупційній ініціативі «Партнерство Відкритий Уряд». Окрім вже згаданого Луцька, декларації приховали Дніпропетровська обладміністрація та Київська міська держадміністрація.

Перша фаза моніторингу доступності декларацій показала й іншу проблему – органи влади України бідні як церковні миші. Інакше як пояснити вимогу Херсонської мерії заплатити за кожну ксерокопію сторінки декларації аж по 5.74 грн. Це між іншим найвищий тариф по всій Україні. Тоді як тернополяни за аналогічну дію просять лише 0.88 грн., а Хмельницька міська рада і того менше -  0.18 грн. за сторінку. Певно тому українські урядники й посилають громадських активістів на три відомі букви – в ЗМІ. Саме там вони рекомендують шукати декларації міністрів Дмитра Табачника, Раїси Богатирьової чи, скажімо, Віталія Захарченка.

Та світло в кінці тунелю таки проблискує. Перша стадія моніторингу доступності декларацій високопосадовців показала - приховати від громадськості власні статки  намагаються не більше п’яти відсотків центральних органів влади та до двадцяти п’яти відсотків керівників на місцях.

А значить, право громадян знати як за їх гроші живуть перші серед рівних все ще існує.