А дальші що?

Сторінки з життя провінційного вузу

Драма життя розгортається на наших очах.  Надзвичайно стрімко змінюються події на Україні. Протистояння добра і зла, величного і жалюгідного досягло свого апогею. Ретельний аналіз всього того, що має місце протягом останніх чотирьох місяців, ще попереду. Проте вже сьогодні на всіх рівнях державного управління необхідно робити виважені висновки і вживати безвідкладні дії.

        Ніхто не може повернути життя всіх тих, що загинули в самовідданій боротьбі із свавіллям. Дуже важко буде повернути до буденного життя сотні і сотні покалічених, здебільшого, ще зовсім юних людей. На превеликий жаль є іще один аспект, вартий того, щоб вже сьогодні бити на сполох в дзвони. Мова йде про освіту. Бо втрати тут величезні.

        За роки Незалежності накопичилась  безмірна кількість проблем на нашій освітянській ниві. В цій замітці торкнусь лише одного вишу на Черкащині, ім’я якому – ЧДТУ. Як в краплині води відображується сутність океану, так і в цьому виші - в гіпертрофованому виді – у всій своїй неприглядній красі відтворюються кричущі проблеми, які склалися в системі так званої вищої освіти.

        Свого часу «батьками» міста, області було зроблено все можливе і неможливе, щоб на теренах нашої перспективної області появився повноцінний політехнічний інститут. Звісна річ, надзвичайно велика роль в цьому процесі належить колективу і його керівникам. На все життя запам’яталась доброзичлива атмосфера, яка мала місце в інституті на початку і в середині буремних дев’яностих. Не зважаючи на всі труднощі вуз успішно розвивався. На всіх випускаючих кафедрах були створені умови для підготовки  майбутніх спеціалістів, яких охоче брали на всі провідні підприємства Черкащини.

       Проте все добре колись та закінчується. Наприкінці дев’яностих корупція охопила майже всі ешелони державної влади. Прийшла ця велика біда і в вищі навчальні заклади. Не оминула вона і наш політех.

       Життя мудро побудовано. Мабуть і в цьому колективі необхідно було засвоїти свої уроки. Тому цілком закономірно на обрії ЧІТІ появився феномен Ю.Г.Леги. Такі люди від природи наділені особливою «чуйкою». Так і герой цього опису на протязі всього свого життя якимось дивовижним способом появлявся в необхідному місці, в необхідний час.

       Опускаю деталі перебування цього радіо-інженера на партійних посадах за часів СРСР, бо знаю про це тільки зі слів його знайомих і колег. Якщо звести до однієї фрази, то основна місія цієї особи заключалась в тому, щоб «сидіти» - майже як по відомому роману Ільфа і Петрова. Мовою оригіналу приведу ці прозорливі слова: «Я  зицпредседатель Фунт. Я всегда сидел. Я сидел при Александре Втором "Освободителе", при Александре Третьем "Миротворце", при Николае Втором "Кровавом".

       Так і наш герой встиг «посидіти» вже в новітній історії при Леоніді Першому «Визволителі», при Леоніді Другому «Господарнику», при Вікторі Першому «Миротворці», при Вікторі Другому «Кровавому»  на посадах доцента, вченого секретаря, професора кафедри радіотехніки, голови профкому ЧІТІ, проректора з наукової роботи, ректора ЧДТУ.

       Результат цього неперевершеного «сидіння» на різних посадах, як правило – нульовий. І це в кращому випадку. Апогеєм «сидіння» явилось перебування на посаді ректора.  Від провідного навчального закладу Черкащини залишилась, по суті, тільки звучна вивіска. Приведу лише деякі приклади.

        Як відомо, «точка сидіння» керівника установи визначає суть тих, хто її (його)  оточує. Звісна річ, про «близьких людей» треба було подбати. Щоб не кидалося в очі кричуще порівняння убогості «наближених до тіла» з принциповими колегами, зусиллями  нашого герою в інституті були створені такі умови, що один за одним почали звільнятись провідні викладачі. Окрім того, досить успішно був реалізований принцип: «Розділяй і володарюй». Різко зросла (до 45-ти) кількість, здебільшого, «карликових» кафедр, в частині з яких не було жодної необхідності. Так в СЕРЕДИНІ навчального семестру приймається рішення про призначення на посаду зав. кафедрою менеджменту своєї землячки з плодорідного Золотоніського краю к.е.н. Т.М.Строкань (Качали). На той час її досвід роботи на посаді викладача  був в межах одного року. (Про якість викладання нехай краще скажуть студенти, які мали можливість познайомитись з її майстерністю). Для того, щоб було куди посунути діючого зав. кафедрою проф. В.Богданова, створюється ще одна кафедра філософії, додавши в її назві слово «права». Не менш цікавою була історія і з створенням на площах кафедри радіотехніки (окрім помпезного музею радіотехніки)  дуже необхідної кафедри суспільних дисциплін і права на чолі з кандидатом ІСТОРИЧНИХ наук В.І.Кунченко-Харченко. Подейкують, що це було зроблено в знак вдячності за те, що проф. Ю.П.Кунченко включив в співавтори до своєї монографії Ю.Г.Легу. (Це дуже посприяло Лезі в подальшому творчому злеті). На сьогодні В.І.Кунченко-Харченко має «Вчене звання: професор, доктор юридичних наук УТА, професор, академік УТА. Сфера її наукових інтересів не обмежується тільки історією і включає також: «правознавство, документалістику, документознавство, інформаційні технології та управління, спеціальні історичні та правові дисципліни». (http://chdtu.edu.ua/fet/ksdp/staff/item/636-kunchenko-kharchenko-valentyna-ivanivna). Серед багатьох наукових праць цього історика слід зазначити таку: «К.и.н. Кунченко-Харченко В.И., Семёнова В.М. Национальный авиационный университет. Парадокс как стилистический приём и проблема».

        Воно й дійсно: куди не кинь в нашому виші - скрізь одні парадокси…        Слідуючи лінії парадоксу було створено ряд випускаючих кафедр при практично відсутній матеріально-технічній базі, сумнівному професорсько-викладацькому складі та ще більш сумнівних перспективах працевлаштування по обраній спеціальності.

        Зупинюсь, здебільшого, тільки на тих кафедрах,   по яким в 2012 році здійснювалась «об’єктивна» перевірка за зверненнями моїх колег до народного депутата Л.Оробець, МОН, Генерального прокурора та ДФІ. В своїх листах вони вказали на чисельні правопорушення в ЧДТУ. Так по кафедрі менеджменту було вказано на з десяток «пролісків», яких ніхто на заняттях не бачив. Зокрема в цьому переліку були названі: д.е.н., проф. Куценко В.І., д.е.н., проф.Черевко О.В.,., д.е.н., проф.Пепа Т.В., к.е.н.Коломієць В.В., к.е.н. Черевко В.О., к.т.н. Бутко І.М., к.е.н. В.О.Шпильова, доц.. Стрижак Є.М., викл. Бобро С.І. та ін..

       Особливо показовим було названо факт по відношенню до к.ф.н. А.В.Коваль. Ця особа більше як десять років постійно проживає на берегах Туманного Альбіону. В той же час  в період з 2009 по 2012 рік числилась на посаді ст. викладача в ЧДТУ. Згідно розкладу її фантом регулярно проводив заняття, керував написанням студентами курсових та дипломних робіт. Мабуть, також  начислялась і регулярно видавалась чимала зарплата. Єдине питання: кому?

       Як відомо, світ голографічний. Якщо на рівні держави заправляла скрізь і всьому Сім’я, то як же без цього можна було обійтись,зокрема, на кафедрі менеджменту, а тим більш,  в даному вузі?! Дуже рідкими гостями були в студентських групах Т.М. Качала, її чоловік В.І.Дармограй, сестра Л.М.Ар’єва. Хоч остання ,на жаль, і пішла з життя, але деякий час продовжувала керувати написанням дипломних робіт. Прилаштована на кафедрі менеджменту і невістка О.А. Строкань. На відміну від своїх родичів вона заняття проводила, але ще питання, чи не було би краще, якби це робили аспіранти, методисти, а то і студенти старших курсів?  Бо якраз ці особи успішно замінюють роками віртуальних професорів, доцентів, викладачів.       

         Коли з помпою був відкритий в Золотоноші так званий НМЦ від ЧДТУ, то методистом там числилась і мама. Син Олексій Строкань успішно закінчив Черкаський пожежний інститут. Перебуваючи в цьому режимному навчальному закладі він паралельно числився серед студентів стаціонару по кафедрі менеджменту. Правда, на захисті своєї дипломної роботи він був, де мав можливість познайомитись зі своїми однокурсниками.

        Не буду втомлювати читача іншими родинними зв’язками. Докучати братами, кумами, сватами. Зазначу лише, що ними все тут переплетено.

        Якщо добре пошукати в цій темній справі високих покровителів, то можна найти і славнозвісну руку  пана Чечетова, яку гідно представляє його дружина. Ще в далекому 2003-му році вийшла з друку така праця: «Лега Ю.Г., Качала Т.М., Чечетова Н.Ф. Вдосконалення управління підпри­ємствами житлово-комунального господарства в умовах перехідної економіки: монографія. - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 220 с». А вже в поточному році вченою радою ЧДТУ Н.Ф.Чечетову обрано на посаду професора кафедри менеджменту. Скоріш за все, по сумісництву, бо Н.Ф.Чечетова працює в Апараті Верховної Ради.

         Декілька слів варто приділити і кафедрі електротехнічних систем. Як слідує з назви, готують на цій кафедрі майбутніх інженерів-електриків. Неминуче встає питання: хто готує і на чому? Сумніви виникають тому, що маю деяке уявлення про цю кафедру. Свого часу працював деканом приладобудівного факультету, до складу якого входила кафедра електротехніки, на базі якої згодом і була створена випускаюча кафедра. На момент перевірки жоден із тринадцяти членів кафедри не мав базової освіти по даній спеціальності, в тому числі і проректор з навчальної роботи, зав. кафедрою О.О. Ситник. Тому не важко здогадатись, на якій базі готують тих, хто завтра буде відповідати за надійне електропостачання підприємств, міст, сел… Звісна річ, і тут не обійшлось без «пролісків». У зверненні колег таких зазначено було троє. Найбільш колоритна фігура – проф..А.Ф. Верлань.. У відповіді з ДФІ зазначається, що основне місце його роботи - Інститут проблем моделювання в енергетиці імені Г.С. Пухова. Також повідомляється, що «Згідно з індивідуальними планами на 2010/2011 та 2011/2012 навчальні роки навчальне навантаження професора Верланя А.Ф. становило 404 та 300 годин відповідно, яке складається із керівництва переддипломною практикою та прийому звітів, що припадає на січень-лютий 2011 та 2012 років». Цілком змістовне навантаження як для професора. Але ще більший подив викликає те, на яких же підприємствах м. Черкаси можна було розмістити 4(ЧОТИРИ) групи студентів, якщо врахувати специфіку підготовки майбутніх інженерів-електриків!? І скільки годин повинно бути в робочому дні, щоб можна було виконати по сумісництву заплановане навантаження!?

       Ряд питань виникає і до кафедри управління проектами, яку впевнено веде до невідомо якої мети проф.. А.А.Златкін. Жоден із п’яти викладачів даної кафедри не має економічної освіти. В той же час дивовижним чином вони забезпечують своїм випускникам такі «Професійні можливості:

  управління інвестиційною діяльністю з використанням проектного підходу;

  управління проектами і програмами в різних галузях виробництва;

  управління проектами і програмами в соціально-культурній сфері, видавничій справі, медицині, освіті, науці, політиці;

  створення організацій з різною формою власності;

  реалізація комерційних проектів в торгово-посередницькій діяльності;

  участь у реалізації проектів різних галузей економіки;

  впровадження проектних підходів до управління в організаціях функціонального типу».

         І все це можна досягти за кваліфікацією магістра всього за один рік навчання, маючи освіту бакалавра будь-якого напряму. Фантастика!

        Якщо з менеджерами трошки проще з точку зору можливих негараздів на традиційних посадах менеджера продаж, то при подальшій роботі інженерів-енергетиків низької кваліфікації цілком ймовірне виникнення системних аварій з дуже тяжкими наслідками. Чорнобильська катастрофа постійно нам нагадує про трагічні наслідки невігластва. Стосовно же спеціалістів з управління проектами - приклад Каськіва з LNG-терміналом розсмішив увесь світ.

        Не знаю, чи то сміятися, чи то сумувати іще з одного герою цього сюжету. В цій картині безглуздя явно не хватало би важливої складової, якщо не згадати примітну діяльність проф. А.Д.Кожухівського. Це феномен всіх часів і народів. Маючи знання десь на рівні початкової школи, успішно захистив спочатку кандидатську дисертацію, здається, в далекому Томскі, а згодом, і докторську - у нашій столиці, скориставшись незрозумілою добротою А.І.Літвіна та крайньою потребою у формуванні національної вченої еліти. Левова частка наукових робіт була написана якраз А.І.Літвіним. Чому він включив в співавтори пана Кожухівського залишається загадкою і по цей день. Через деякий час Літвін відкликав свій підпис, та вже було пізно.

         Про це не варто було говорити, якби не одне але. Маючи степінь доктора, Кожухівський робив все можливе і неможливе, щоб отримати звання професора кафедри електротехніки. Проте кафедра була категорично проти. Попавшись згодом на хабарі, який він вимагав від студентів, Кожухівський був засуджений на декілька років позбавлення волі. Відбувши покарання, при не знятій судимості (за ствердженням колег),  якимось чином добивається від Леги, щоб його знову прийняли  на викладацьку посаду в ЧДТУ. Згодом цей пан стає не тільки професором кафедри інформатики (до якої він жодним боком не підходить), але і очолює її. Що довелося пережити працівникам цієї кафедри - знають тільки вони. Одного разу цей пан їде в МОН вирішувати питання стосовно відкриття нової спеціальності. Він щось не те в міністерстві запропонував. Його там явно не зрозуміли. Вакарчук відразу зателефонував Лезі. Не встиг Кожухівський повернутися до Черкас, як був уже звільнений з роботи. Не пройшло і декілька днів, як його знову на всіх посадах поновили. На даний час працює рядовим професором. Бідним студентам можна тільки поспівчувати…

         І куди не кинь,  майже скрізь картина схожа. Між тим, «ідеологами» Ю.Г. систематично навіюється думка про незамінність цього пана. Особливо наполегливо вимальовується образ талановитого «господарника».

        Вся омана впаде з очей миттєво, якщо пройтись по кафедрам, де готують майбутню інженерну еліту – нашу гордість і надію. Особливо вражаюча картина відкривається перед очима в навчальному корпусі №4. За 15 років мудрого керівництва цього «господарника» на цих навчальних  площах, як кажуть, і кінь не валявся. Занепад і спустошення – наче кара Небесна. Більшість обладнання морально і фізично застаріла. Зусиллями ентузіастів верстати, устаткування - причому, далеко не нове - було розміщено в лабораторіях ще в далекі восьмидесяті роки минулого століття.

       Правда, комп’ютерів за останні роки було закуплено чимало. Хтозна, якби воно було і в цьому аспекті, та появилась модна течія на створення «бізнес-інкубаторів» при вузах.   Появився він і в ЧДТУ. Очолила цю кропітку справу сім’я Т.М.Качали. Масово були закуплені комп’ютери, а в придачу, блоки безперервного живлення, вкрай ненадійні принтери фірми «Samsung».

        Згодом діяльність цього інкубатору дещо затихла. Наближався ювілей ЧДТУ. По всім навчальним корпусам, на всіх доступних і недоступних містах, на зовнішніх і внутрішніх вітражах заполонили зображення Леги. (Благо є в штаті ЧДТУ персональний фотограф) Апогеєм стало облаштування «ПЛОЩІ ЗНАНЬ» та  відкриття пам’ятного знаку під помпезною назвою «СХОДИ ЗНАНЬ». На ці «облаштунки» було потрачено більше 635-ти тисяч народних гривень. Примітною складовою цього комплексу  стало «виготовлення твору образотворчого мистецтва скульптурного рельєфу «Книга»», зі сторінок якої влітку тече вода.

        Все майже, як по Фрейду. Бо якщо відкрити наукові праці тричі академіка Ю.Г.Леги, то можна переконатись, що заповнені вони, здебільшого, все тією же «водою», окрашеною псевдонауковим словоблуддям.         Це неперевершений феномен на просторах вітчизняної науки. З під плодовитого пера цього професора з'явилися сотні публікацій, практично, по всіх напрямах підготовки фахівців в ЧДТУ, видані десятки підручників і монографій. При всьому цьому ніхто не знає, чи прочитав цей геній хоч би одну лекцію за весь свій 15-річний період «монаршого правління». Правда, він був і залишається дуже зайнятою людиною. Зокрема, вибраний за списком партії регіонів депутатом Черкаської обласної ради народних депутатів, де він очолює комісію  з питань освіти, науки, культури, ДУХОВНОСТІ, молодіжної політики і спорту. Окрім депутатської діяльності не забував він і про партійну роботу.  Протягом декількох років займав  посаду заступника голови обласної організації Партії регіонів  по питаннях ідеологічно- пропагандистської і політичної роботи. Зрозуміло, все це надихало Ю.Г. на щедру віддачу на терені регіональної економічної науки. Цей радіо-інженер успішно керує підготовкою майбутніх кандидатів і ДОКТОРІВ економічних наук. Благо, він є членом спец. вченої ради Д - 73.052.02. Процес йде. Ось тільки одне питання: кому на благо?

         На це риторичне питання дещо привідчиняють відповідь чутки про те, що захист дисертацій в цій раді обходиться в чималу суму. Не знаю-не знаю, та привід для сумнівів є. Так в офіційному  листі МОН зазначається: «Спеціалізована вчена рада К 73.052.02 у Черкаському державному технологічному університеті (ЧДТУ) з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальність 08.00.05 «Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка» утворена 17 лютого 2012 року …строком на один рік … За період функціонування спецради К 73.052.02 ЧДТУ було захищено 12 кандидатських дисертацій….». Правда ця рада функціонувала чомусь в глибокому підпіллі. Об’яви про поточний захист дисертацій не вивішувались. Протягом року на офіційному сайті ЧДТУ жодного повідомлення про цю раду не було. На запит д.е.н. М.М.Одінцова з МОН надіслали склад цієї таємничої ради. В надісланому списку ВСІ  15 членів даної спецради мали спеціальність 08.00.05.         В реальності таку спеціальність мали тільки сім осіб.

        Факт фальсифікації очевидний, і його спростувати неможливо. Правда, в МОН зробили висновок дещо інший: «01 березня 2013 року, на підставі рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту щодо діяльності спеціалізованих вчених рад у Черкаському державному технологічному університеті було утворено спеціалізовану вчену раду Д 73.052.02 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) економічних наук за спеціальність 08.00.05…». Про цю урочисту подію на сайті ЧДТУ нема жодного слова і по цей день. Без дозволу Т.М.Качали або Ю.Г.Леги ознайомитись зі змістом дисертацій здобувачів неможливо.

       В решті-решт об’яви про захист стали появлятись на стендах оголошень, та науковці ЧДТУ, аспіранти зайти на це дійство не наважуються, бо склад поточної спецради такий, що скоріше нагадує ректорат. І все-таки одного разу набрався чи то сміливості, чи то нахабства, та завітав в липні минулого року на захист докторської дисертації – першої в послужному списку цієї ради. Захищалась молода дівчина Л.М.Бухаріна; за базовою освітою – філолог. Досить добре поставленим голосом, майже не відриваючи очей, зачитала з листочків доповідь. Десь в такий спосіб зачитувались і відповіді на більшість запитань членів спецради. Із  того, що почув і побачив, склалось враження, що йде захист заурядної випускної роботи бакалавра. Деякі спонтанні питання ставили здобувача в тупик. Проте члени ради віднесли ці «пікантні нюанси» на хвилювання і дружно проголосували «ЗА».

       Раз мова в якійсь мірі зайшла про бакалавра, то декілька слів варто сказати і про цей аспект. Рівень знань випускників дуже низький. При існуючому рівні організації навчального процесу він, в принципі, не може бути іншим. Кількість дисциплін, які студент повинен засвоїти протягом семестру, зашкалює. Вона втричі більша, чим, скажімо, у Великобританії. Основним інструментом і знаряддям переважної більшості викладачів є класна дошка і крейда. Склад навчальних дисциплін, порядок їх викладання може шокувати. Приведу лише один приклад. Для студентів ПЕРШОГО курсу, які навчаються по спеціальності «менеджмент організацій», в ПЕРШОМУ семестрі ставиться дисципліна «РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА». Та ще більше вражає, що на додаток в цьому семестрі студенти повинні виконати і захистити курсову роботу з даної дисципліни!

       Ще більш інтригуюча ситуація складається з навчанням студентів-заочників та екстернів. Це суцільна містика. Для прикладу, на ФЕУ 70-80%% студентів заочної форми навчання ні на заняттях, ні на екзаменаційних сесіях не з’являються. Проте, якимось дивним чином переходять з курсу на курс, і, врешті-решт, отримують дипломи. З доморощеними «Ульяновими» ситуація іще «веселіша»: їх взагалі ніхто із викладачів не бачить…

       Десь в такий спосіб поставлене навчання і в «Центрі післядипломної освіти та підвищення кваліфікації». За рік-другий кожний бажаючий тут може отримати другу вищу освіту. Офіційний сайт ЧДТУ бадьоро рапортує: «Станом на 1.02.2013 р. за час діяльності Центру другу вищу освіту отримало 3418 слухача». (http://chdtu.edu.ua/applicant/graduate-education). Що і казати, гідне поповнення до армії псевдо-спеціалістів.

        Декілька слів про гроші. А як же без них!? За невтомні свої труди Ю.Г. регулярно нараховував собі чималі премії, десь 30-40 тисяч грн. щоквартально. Звісна річ, не забував він і про своє найближче оточення. Перевірка ДФІ виявила «зайву виплату премії 11 особам». Правда, було названо тільки три прізвища: Хорошун І.В.(начальник відділу кадрів), Назаренко Т.І.(начальник планово-фінансового відділу), Бойко А.І.(голова профкому ЧДТУ). Цікавий припис зробила ДФІ і відносно премій Ю.Г.Леги: «…виплата премії ректору навчального закладу проводилась на підставі дозволів Міністерства… В той же час, слід зазначити, що листи Міністерства не містять даних щодо виду премії, за який період її виплачують та підстави для виплати премії».

       Окрім премій, необхідно назвати і щомісячні доплати до основного заробітку, які для керівників підрозділів та «довірених осіб», в середньому, складали 50% від посадового окладу. Загалом, набігає кругленька сума. Як відомо, при виїзді за кордон необхідно надати довідку про шестимісячну зарплату. Згідно даної довідки начальнику навчального відділу Григору О.О. за цей термін в 2013 році було нараховано 156 тисяч гривен, що складає, в середньому, 26 тисяч грн. на місяць. І це після маси перевірок! Зрозуміло, що в ректора буде трошки більше.

      Якось нечемно рахувати «чужі гроші», та встає питання, чи хватає їх навіть при ректорській зарплаті на придбання трьох автомобілів, з десяток об’єктів нерухомого майна в межах Черкащини., які належать Лезі та членам його родини. Окрім того необхідно назвати долю цієї сім’ї  в таких приватних підприємствах, як заправочна станція в Золотоніському р-ні, Чорнобаєвська птахофабрика, про що давно ідуть розмови в колективі. Подейкують, що є магазинчик в самій Германії. Йдуть розмови, що є щось і біля теплого моря.

        Не забувають в цьому вузі і про благодійні внески. Із року в рік всім студентам першого курсу, які поступили на перший курс на бюджетні місця, пропонується  сплатити чималу суму. Жодного звіту про використання цих коштів адміністрація ЧДТУ не представляла. Скоріш за все, зібраних грошей не хватало. Тому систематично – звісна річ, на добровільних засадах – збиралась «дань» із премій, які виплачувались студентам. Так і  в кінці грудня минулого року - за рахунок економії стипендіального фонду - були виплачені премії студентам в розмірі по 800 грн. Половину від даної суми студенти відразу віддали старостам груп. Через декілька днів цим студентам було сказано написати заяви на ім’я ректора про те, що ці гроші вони направляють на благодійний внесок.

      Як видно, Ю.Г.Лега працьовита і дуже талановита у всіх сферах людина. За заслуги на багатьох нивах має масу нагород та почесних титулів. Правда, трошки менше, чим у пам’ятного Леоніда Ілліча, та все одно кількість вражає. Назвемо лише деякі з них. Він у нас заслужений працівник народної освіти України. Дійсний член Клубу ректорів Європи. Дійсний член (академік) Української академії національного прогресу та Міжнародної академії комп’ютерних наук і систем (1999). Професор кафедри комп’ютерних систем (2001). Дійсний член (академік) Української академії наук і Академії зв’язку України (2004).

       За значний внесок у розбудову України Ю.Г. Лега відзначений трьома державними, чотирма урядовими нагородами й відзнаками, серед яких: орден "За заслуги" ІІІ ступеня, Почесна грамота Верховної Ради України, Подяка Кабінету Міністрів України, нагрудні знаки Міністерства освіти і науки України "За наукові досягнення" та "Петро Могила", золоті медалі лауреата премії ім. В.М. Глушкова та "За заслуги в освіті", а також дипломи лауреата всеукраїнських конкурсів і  рейтингів.

      За…заслуги перед українським народом та українською православною церквою і благодійну діяльність Лега Ю.Г. відзначений Орденом "Святого Георгія", знаком Ордена "Святий Князь Володимир" ІУ ступеня, з присвоєнням титулу - "Лицар Ордену Святий князь Володимир" та грамотою Митрополита Київського і Всієї України Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженного Володимира.

      У 2004 році став одним із 500 впливових особистостей, що визначені лідерами ХХІ століття, і занесений в книгу "Лауреати України". В травні 2003 року відзначений нагородою "Свята Софія" (Національна іміджева програма) за особистий внесок у відродження духовності, національної науки та культури.

        Номінант Американського біографічного інституту «Видатні інтелектуали світу», визнаний одним з тисячі видатних лідерів світового впливу і нагороджений іменною Почесною медаллю «Тисячоліття–2000». Нагороджений золотою медаллю «За досягнення в освіті» (2000), дипломом та пам’ятною медаллю видання «Золота книга ділової еліти України – 2000. Переможець Міжнародного відкритого Рейтингу популярності та якості товарів і послуг «Золота Фортуна» (2000). Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Інтелект нації» (2006).

       На даному етапі обмежусь тільки цим переліком заслуг Ю.Г. Шанувальники цього таланту можуть більш детально ознайомитись з його багатогранною діяльністю в невеличкій сазі під назвою «Деякі відомості з фронту науки, або чи треба в Україні освіта», (http://blogs.korrespondent.net/users/blog/vladviner/a121199).

         Найближче оточення дуже шанує Ю.Г. і стоїть за нього непохитною стіною. Всі на теплесеньких місцях. Жодної відповідальності за критичний стан навчального процесу ніхто не несе. Ряд професорів лекцій для студентів не читає, або обмежується мізерною частиною лекційних годин. На потік поставлені побори. Сцементована кругова порука. Всі з родинного кола об’єднані одним бажанням: залишити все так, як є. В результаті, робиться все можливе і неможливе, щоб залишити Ю.Г.Легу на посаді ректора в четвертий раз.

        26 лютого 2014 року оперативно збирається так звана «конференція трудового колективу» ЧДТУ з незрозумілим для більшості присутніх порядком денним. Ситуація дещо прояснилась, коли полилась осанна на адресу Ю.Г. З’явились слізні прохання

виключити  Ю.Г.Легу із люстраційного списку по Черкаському регіону. Хтось із присутніх осмілився нагадати, що перші особи ЧДТУ очолювали виборчий штаб партії регіонів. Голова профкому А.І. Бойко чемно нагадала, чим закінчилась помаранчева революція. В якості заключного акорду цього зібрання була дружньо проголосована така постанова:

        «Заслухавши та обговоривши питання порядку денного конференція трудового колективу ЧДТУ постановляє:

1. Схвалити перспективну Програму розвитку „ЧДТУ – 2020” з можливими доповненнями, перспективну програму розвитку „ЧДТУ – 2020” розмістити на Інтернет - ресурсах університету.

2. Конференція трудового колективу Черкаського державного технологічного університету розглянувши питання функціонування навчального закладу та перспективи його розвитку, констатує, що адміністрація і трудовий колектив мають діяти відповідно до Закону України „Про вищу освіту”, згідно з яким незалежність від політичних партій, громадських і релігійних організацій є одним із базових принципів діяльності ВНЗ. На підставі цього схвалити вихід ректора ЧДТУ Ю.Г.Леги з Партії регіонів, недалекоглядність політики якої і помилки керівництва держави спричинили глибоку кризу в Україні.

3. Висловити повну довіру ректору – професору Ю.Г.Лезі як висококваліфікованому керівнику.

4. Схвалити зміни до Статуту ЧДТУ.

5. Підтвердити рішення трудового колективу щодо оголошення університету територією, вільною від політичної діяльності і корупції.

6. Скасувати рішення Вченої ради ЧДТУ від 01.07.2010, протокол №9 щодо присвоєння почесного звання професора ЧДТУ Тулубу С.Б.».

Що тут і сказати!? Невже і справді все залишиться без змін…