Золотий телець на шляху в ХХІ століття

Майже 100 років тому (29 вересня 1916 року) Джон Рокфеллер став першим у світі мільярдером.

Ядром соціальних змін в Україні став, зокрема, і демонтаж економічної системи, яка мала втілити в собі проект безгрошового соціуму.

Гроші, які в совєтській економіці виконували свої функції в неповному, урізаному обсязі, були не лише економічно «реабілітовані», але раптово і агресивно почали завойовувати величезні простори життєвого світу колишніх совєтських людей.

На жаль, вся ідеологія масштабних соціально-економічних перетворень на пострадянському просторі, протиставлена етатизму совєтської командно-адміністративної системи, будувалася за принципом «гроші роблять гроші», тобто вмінні використовувати належним чином різноманітні фінансові інструменти задля отримання зиску і забезпечення високих стандартів масового споживання.

Загалом існує взаємозв’язок між винаходом монетних грошей і початком історичної доби, означеної К. Ясперсом як «осьовий час», коли відбувся світоглядний поворот, що утвердив раціональність як основу ставлення людини до світу. За постмодерної доби електроні гроші і «віртуальна економіка» ведуть до нової версії цивілізації, в якій поєднання економічної ефективності з моральною відповідальністю людей за результати своєї економічної діяльності стає необхідною умовою самозбереження людства.

Зв'язки індивіда з грошима переважно є складними й суперечливими. Значна частина життя як індивіда, так і колективу присвячена здобуванню грошей, що викликає подвійне ставлення до них; впродовж сторіч сформувалися дві позиції в оцінці грошей.

Перша – непримиренно негативне ставлення до природи грошей і моральної сумнівності операцій, в яких вони беруть участь. Докори, адресовані грошам, виражали у трьох формах: підозрілої претензії на статус загального еквівалента, відмови від моральних почуттів при виникненні непереборного бажання володіти грошима і засудження практики моральної заборони, що дозволяє ставити на перше місце вигоду. Як тут не згадати програмної праці В. Зомбарта «Буржуа: до історії духовного розвитку сучасної економічної людини», за якою головний недолік підприємця-міщанина в тому, що він насаджує ідеал економічної людини, для якої «жива людина з її щастям і горем, з її потребами і вимогами витіснена з центру кола інтересів, і її місце посіли дві абстракції: нажива і діло. Людина, отже, перестала бути тим, чим вона була до кінця ранньокапіталістичної епохи, - мірою всіх речей».

Друга – утилітарна позиція чистої, без домішки соціальної заклопотаності, економічної науки. «Вже, мабуть, близько сторіччя, - писав А. Камю, - ми живемо в суспільстві, яке є навіть не суспільством грошей… а радше суспільством абстрактних символів грошей. Гендлярське суспільство можна визначити як світ, де речі зникають і поступаються знакам. Коли панівний клас починає вимірювати своє багатство вже не в аршинах землі і не в злитках золота, а у стовпчиках цифр, які точно відповідають певній кількості обмінних операцій, він тим самим мимоволі починає містифікувати свій суспільний світ, свій універсум… Не дивно тому, що наше суспільство зробило своєю релігією мораль, що грунтується на формальних принципах і що воно однаково охоче прикрашає словами «свобода» і «рівність» і свої в’язниці, і фінансові храми… Найбільш оббріхана на сьогоднішній день цінність – це, звичайно, свобода… Впродовж ста років гендлярське суспільство знаходило для свободи виключне й однобічне застосування, вважаючи її радше правом, ніж обов’язком, і не соромилося якомога частіше перетворювати свободу на засіб гноблення».

До речі, Д. Сорос, намагаючись зрозуміти, «що не так з Америкою», доходить висновку, що головна вада полягає у так званому конс'юмеризмі, тобто споживацтві. Йдеться насамперед «про надто велике схиляння перед успіхом, що вимірюється грошима, на збиток сутнісним цінностям», внаслідок чого «…Америка зазнає поразки. Ейфорійне суспільство зовсім не стурбоване пошуками істини, не вміє дивитися в очі суворій дійсності. Це робить його вразливим для різного роду брехливих ідеологій, орвелівського ново язу та інших форм брехні…». Мільярдер спрямував роботу одного зі своїх фондів на подолання дуже небезпечного стереотипу в масовій свідомості США, який полягає в тому, що «відбувається перетворення діяльності, що традиційно розглядається як професійна, у різновид бізнесу, що простіше передається сумно знаменитою сентенцією: «якщо ти такий розумний, то чому такий бідний» (Сорос Дж. Эпоха ошибок. Мир на пороге глобального кризиса. – М., 2008).

Блискучий аналіз трансформації грошей із засобу розвитку економіки і виробництва в такий абсолютний засіб, який фактично перетворює їх на мету, дав відомий представник соціології культури Г. Зимель у своїй «Філософії грошей». «Внутрішня полярність сутності грошей полягає в тому факті, що вони є абсолютним засобом і таким чином психологічно стають абсолютною метою…». Він же пояснює причину цього явища грошового фетишизму, яке зумовлене тим, що гроші позбавляють людину будь-яких ризиків, пов’язаних з небезпекою перевитрати ресурсів, невизначеністю кон’юнктури, виснаженням власних зусиль, спрямованих на створення нових виробничих потужностей. «Гроші – це інструмент, застосування якого дозволяє витратити менше зусиль і досягнути мети з меншим спротивом, аніж при застосуванні будь-якого іншого інструменту» (Simmel G. The philosophy of Money. – London; Henley; Boston: Routledge and Kegan Paul, 1978).

Потяг до культу споживацтва найпослідовніше втілився в економічній теорії засновника утилітаризму Джеремі Бентама. Логічним наслідком цього процесу стає підведення під грошовий фетишизм з його старою як світ тезою «гроші не пахнуть» нової етичної бази, в якій ототожнені корисність і користь, а моральність учинку дорівнює прагматичному розрахунку. Звідси – намагання побудувати моральну «арифметику щастя» так, щоб виробляти найбільшу суму щастя, тобто підвести мораль до вчення про мистецтво гедоністичної поведінки.

Грошей зараз багато, дуже багато, фінанси у величезному надлишку – і все тепер віртуальне, суто цифрове, без жодних видимих носіїв (золото – всього лише один з цінних товарів, для грошей цілковито вже не потрібний, але необхідний у ролі скарбу, товарного і, звичайно ж… грошового!.. резерву). Структура світового капіталу свідчить про превалювання у ньому так званих кредитних грошей, тобто вартості, не забезпеченої товаром. Неможливо відрізнити гривню, яка символізує реальну вартість цінності, яка з'явилася в матеріальному світі, від гривні без реальної вартості.

Свого часу Джону Нешу присудили Нобелівську премію з економіки за відкриття, яке багато оглядачів порівнюють з внеском Ньютона, Коперника, Ейнштейна у природничі науки. Суть відкриття полягає в доведенні формально-математичними методами надзвичайно простої і дуже давньої етичної настанови, прикладеної до повсякденної практики бізнесу, переговорних процесів аж до міжнародного рівня. А саме – для досягнення стійкості у складних системах, якими є будь-які соціальні групи, необхідно, щоб кожний індивід, кожний гравець прагнув досягнення своїх цілей, але з урахуванням взаємодії з іншими гравцями і вимог добробуту всієї системи. Такою є підтверджена авторитетом Нобелівського комітету базова вимога до правил командної гри. Тільки коригуючи свою поведінку відповідно до інтересів інших гравців, можна досягти оптимального розподілу виграшу для всіх сторін, причому не тільки всередині команди, але й між суперниками. Змагальність, таким чином, не виключає партнерства.

Для панорамності опису цікавою видається позиція представників Церкви. Так, Любомир Гузар вважає, що «проблема грошей є всесвітньою. Вже зі Святого Письма або з інших джерел, мені здається, мусимо собі усвідомити, що гроші – це є засіб, гроші служать, гроші є для того, щоб обмінюватися певними речами. Коли гріш стає проблемою? Коли ми починаємо гріш абсолютизувати. Це значить, коли ми поставимо гріш на місце Бога.

Гріш сам у собі є річ нейтральна – засіб, але річ дуже небезпечна. Гріш являє собою таку річ, як уже було згадано, як влада. Він може забезпечити людині можливість робити те, що вона хоче. Гріш, якщо він потурає сваволі, стає небезпечним.

Отже, не гріш є проблемою, проблемою є людина. Проблемою є ми. І від цього залежить, як ми поводитимемося з грошима. Ісус Христос не прокляв гріш. Прийшли до Нього, хотіли Його на таку дуже небезпечну справу зловити, щоб він сказав, що не треба платити податки. А Ісус Христос сказав: Богові що Боже, а кесареві – що кесареве. Не заборонив, не прокляв, ні. Тільки кому належить, що належить, - тому й віддайте.

Щось у нас немовби болить, коли ми говоримо про гроші і про майно. Справа в тому, що гроші, майно є для людини великою спокусою. Великою нагодою упадати зі свого становища гідності людини, великою небезпекою для людини. Ми говоримо про олігархів, це у нас улюблене тепер слово. Ми забуваємо, що олігарх – це людина, яка вміє бути багатою. Наші ж, як ми називаємо, олігархи – я б їх назвав радше скоробагатіями – це люди, які не мають культури багатства, не вміють бути багатими. Треба вміти бути багатими, що означає не дозволити втратити свою людську гідність через те, що є багато грошей» («Філософська думка», 2'2009, С. 40-41).