Напередодні нашого свята

Крадуть, й не червоніють

Роль парку “Володимирська гірка” не вичерпується улюбленою місциною відпочинку киян і туристів. Це значимий історичний пам'ятник і дивовижної краси пейзажі міста, що відкриваються з висоти пташиного польоту. Звідси, як на долоні, видно Поділ, Дніпро, Труханів острів та Дарницю.                                                                                   

Історія постання парку є цікавою й пізнавальною. Дослідники визнають, що пагорби над Дніпром не могли не привернути увагу містобудівників. За часів Руси, на одному з них було побудовано Михайлівський Золотоверхий Собор. З початком ХІХст., з метою підвищення статусу міста, міська влада нагадала всій Російській імперії роль князя Володимира в історії. В 1830-их роках, ім'ям видатного хрестителя, просвітителя й реформатора, нарекли головну вулицю міста та щойнозаснований університет. Незабаром, виник й задум встановити пам'ятник князю на ще порожній на той час горі над самим центром міста — Хрещатиком. Урочисте відкриття монумента відбулось в 1853-му році.

Парк “Володимирська гірка” відразу став привабливим місцем відпочинку. Сприяв цьому той факт, що на той час, він став єдиним безкоштовним місцем зустрічей, усамітнення й нагоди абстрагуватись від мук суєти цього світу. Вхід до решти - був платним.  

В 1863-му році, зачарований неповторною красою дніпровських краєвидів нижегородський купець Василь Кокорєв надав кошти для будівництва альтанки на верхньому обриві гірки. Пожертву мецената було прийнято, проте праця розпочалась кількома роками пізніше. На час початку робіт, відсоток подарованих і покладених до банку коштів зріс вчетверо, тож грошей вистачило на ще одну альтанку. “Кокорєвські альтанки” і досі знаходяться на Володимирській гірці поблизу Андріївської церкви. З масштабним поширенням електрики в 1890-му році, в парку з'явилось ще одне диво: на пам'ятнику Святому Володимиру засяяла ілюмінація. Десятьма роками пізніше, (в 1900-му), розпочав свою працю збудований коштами європейських підприємців перший електричний підйомник. На перших порах, пристрій для підйому нарекли елеватором, але з часом, прижився запозичений з Заходу термін “фунікулер”. Для киян підйомник став просто незамінним, оскільки трамвайні колії підходили прямо до вхідних дверей верхнього та нижнього павільйонів фунікулера, що виявилось зручним й економним в часі.

Одним з відданих шанувальників чару Володимирської гірки був Іван Нечуй-Левицький. Його твір “Вечір на Владимирській горі” є своєрідним зізнанням в любові й захопленні.

В наш час, парк, як і раніше залишається улюбленим місцем відпочинку городян й гостей міста. Альтанки продовжують грати роль місця зустрічей закоханих, а парковий шлях - місцем прогулянок для родин. Привабливість території пояснюють її майже сакральним значінням в історії України.

Впродовж кількох останніх років, кияни неодноразово вказували міській владі на вкрай незадовільний стан кількох місцин парку. З боку Європейської площі — в районі каскаду — масово відпадали гранітні плити, на верхній терасі (навпроти Костелу) рух автівок стримували проломи в асвальті. Окрім того, почасвя зсув грунту під оглядовим майданчиком біля підніжжя пам'ятника князю Володимиру. Існуванню монумента без перебільшення виникла загроза.

Байдужістю посадовців до потреб киян й України нині нікого не здивуєш. Проте, напередодні святкувань з нагоди 1025-ліття хрещення Руси-України, київська постколоніальна адміністрація нарешті взялась за справу. Першою реакцією на звернення було встановлення ліхтарів вздовж алеї, котра вела від Європейської площі до пам'ятника князю.

Насправді, праця над покращенням Володимирської гірки є нічим іншим як косметичним ремонтом. Звичайно, він не обмежується косінням трави, обрізкою дерев від сухих гілок, фарбуванням огорож, лав та альтанки біля оглядового майданчику. Звіт про належний санітарний та технічний стан опори зовнішнього освітлення на вул. Трьохсвятительська, вже прокладений широкий шлях з плит, який по діагоналі з'єднує початок парку з пам'ятником, відновлення твердого покриття тротуару та місць зруйнованих мощення і стримання, насправді астрономічно далекий від дійсності. Згідно слів самих робітників, придбані будівельні матеріали дуже часто до них не доходять, тож доводиться вдруге використовувати старі.

З нагоди відзначення 1025-ти ліття Хрещення Руси, заходи з нагоди якого відбуватимуться в Києві впродовж 26-28.07.13., відбулось спільне засідання Київської міської ради церков та релігійних організацій. Православне (промосковське) духовенство цілковито підтримало наміри міської влади щодо підготовки святкування. Окрім показової рекондструкції Володимирської гірки, в планах міської влади здійснити реставрацію пам'ятників княгині Ользі, Кирилу та Мефодію, апостолу Андрію, дзвіниці і фасадів Михайлівського Золотоверхого Собору та Покровського монастиря. Цей факт викликає підозру і нерозуміння, оскільки виготовлений з білого мрамору пам'ятник нічим не викликає занепокоєнь, а ремонтні роботи в соборі й монастирі здійснювались позаминулого року. Аналітики й політологи вже висловили своє занепокоєння непрозорістю виконуваних робіт. Ситуація з так званою підготовкою святкувань 1025-ти ліття з нагоди хрещення Руси, нагадує минулорічну підготовку до футбольного чемпіонату ЄВРО-2012. Згідно підрахунків, з даних в позику міжнародними структурами коштів, та виділених Кабінетом Міністрів, за призначенням були використані лише 2/3. Третина осіла в кишенях причетних до робіт. З аналогічним стикаємось і нині.

Коли ж ви насититесь, панове можновладці? Хреста на вас немає!

                                                                                              Олесь Вахній