Україна: тотальний контроль

стаття

Біометричний паспорт - державний документ, що засвідчує особу і громадянство власника при перетині кордонів держав і перебування за кордоном. Біометричний паспорт відрізняється від звичайного тим, що в нього вбудована спеціальна мікросхема, що містить фотографію власника, а також його дані: прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, номер паспорта, дату його видачі і закінчення терміну дії, а також будь-які додаткові відомості про власника. Стандарти передбачають можливість зберігання в мікросхемі спеціальної біометричної інформації, наприклад малюнок райдужної оболонки ока. Відмінністю біометричного паспорта від звичайного є наявність інформації, недоступною його власнику, і можливості її дистанційного зчитування.
Приводом для введення біометричних документів стали події 11 вересня 2001 року в США; ідея появи подібних документів також з'явилася в США. У 2002 році представники 188 країн світу підписали Новоорлеанску угоду, що визнало біометрії особи основною технологією ідентифікації для паспортів і в'їзних віз наступного покоління. Після цього уряд США заявив, що документи, отримані після 2006 року і використовуються для безвізового в'їзду в країну громадян країн-учасниць програми Visa Waiver, повинні бути біометричними.
В ЄС
Як йдеться в підсумковій декларації Ради ЄС, нові правила дозволять гармонізувати виключення зі спільного зобов'язання надавати відбитки пальців для оформлення документів для подорожей, оскільки такий захід є дуже важливим для встановлення стандартів безпеки та з урахуванням необхідності спрощення прикордонного контролю. Зобов'язання надавати відбитки пальців при оформленні паспортів не буде поширюватися тільки на дітей до 12 років. Прийняті регуляторні правила передбачають також принцип «одна особа-один паспорт», як додатковий захід безпеки. В першу чергу, це стосується мандрівних дітей. Це застосовується відповідно до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (International Civil Aviation Organisation). Введені регуляторні норми вдосконалюють спільні правила з безпеки паспортів ЄС та інших документів для подорожі, які були встановлені ще в 2004 році.
У Польщі
У мікрочіпі паспорта зараз закодована тільки фотографія громадянина. Через два роки в ньому з'явиться інформація про відбитки пальців і райдужної оболонки ока власника паспорта. На церемонії відкриття пункту видачі біометричних паспортів у Варшаві голова МВС Польщі Людвік Дорн повідомив, що, завдяки використанню нової технології, видача біометричних паспортів буде значно вдосконалена.
У США
З грудня 2005 року такі документи - з обкладинкою чорного кольору - почали видавати американським дипломатам. З квітня 2006 року - з червоною - чиновникам федерального уряду. Для звичайних громадян «електронний паспорт» має синю обкладинку. Зовнішньополітичне відомство стверджує, що при виробництві біометричних паспортів використовуються шифрувальні та інші технології, що надійно захищають дані, які зберігаються в мікросхемі. Обкладинка «електронного паспорта» виготовлена ​​із застосуванням металу, що має запобігти несанкціонованому зчитування інформації, закладеної в чіп.
Закон про біометричні паспорти (так називають цей документ лаконічності заради) мірою викликаного резонансу та скандальності може зрівнятися хіба що з ухваленням закону про мови. Втім, навіть закон про мови не спровокував такого обурення серед, зокрема, ортодоксальних християн, які називають індивідуальний номер у Реєстрі «цифровим іменем антихриста», а лобістів закону – «свідомими чи несвідомими слугами лукавого».
А якщо жарти відкинути, то дискусія довкола документа вирує цілком серйозна. Тим паче, що деякі його моменти викликають чимало запитань. Невідомо, щоправда, чи заветує останній варіант закону Президент України, як він це вже робив раніше. Тепер у Віктора Януковича нібито немає підстав для вето: його поправки (зокрема, й дозвіл віруючим відмовитись від «цифрового імені антихриста») були враховані. Виглядає на те, що закону про біометрику буде дане зелене світло. Далі – справа за наслідками його прийняття, а наслідки можуть бути різними.

Частина І.
Декілька слів про основні положення закону
Як зазначив у коментарях представник президента у парламенті, «регіонал» Юрій Мірошниченко, Закон України «Про єдиний державний демографічний реєстр» є законом про систему, а не про перелік документів. Згідно з самим законом, Єдиний реєстр – це «електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, обробки і використання визначеної цим Законом інформації про особу та про документи Реєстру».
Інформація зберігатиметься у «відомчих інформаційних системах» (ВІС), а накопичувати її будуть «уповноважені суб’єкти» – такі, як «головний розпорядник реєстру» – «центральний орган виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах міграції», «центральний орган виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини», тощо.
Порядок взаємодії між цими органами здійснює, згідно з текстом закону, Кабінет міністрів. Цей момент, вочевидь, має неабияке значення, оскільки знаменує зверхність державної влади у питанні накопичення, зберігання та захисту інформації. Втім, це в теорії.
Стаття 6 закону під назвою «Інформація Реєстру» дає перелік даних, які мають зберігатися в Реєстрі.
Що відбувається з усім оцим масивом інформації? По-перше, її починають ретельно зберігати. «Внесена до Реєстру інформація є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою», – говорить закон. По-друге, персона, дані щодо якої внесені у Реєстр, наділяється правом контролю за використанням цієї інформації.
Стаття 8-ма говорить про це так: «Кожна особа, персональні дані, якої внесено до Реєстру, має право на: 1) отримання інформації про наявність запису в Реєстр, що її стосується; 2) вимогу щодо поновлення і виправлення інформації про неї; 3) забезпечення захисту своїх прав, якщо її запит або вимогу про виправлення своїх персональних даних не задоволено; 4) отримання довідки про внесення інформації до Реєстру або витягу з Реєстру; 5) отримання від уповноважених суб’єктів на безоплатній основі повідомлення про кожен випадок звернення щодо передачі інформації про неї з Реєстру.
Таким чином, на перший погляд все нібито під контролем: громадянин може вносити правки у інформацію про себе, цікавитися тими, хто у свою чергу цікавиться ним, та ще й обурюватися, якщо відповідні органи не надають йому необхідні довідки.
Але це ще не кінець історії. Зібрана інформація буде розміщуватися на «безконтактному електронному носію», який, своєю чергою, потрапить у ряд документів. Тут знову варто зацитувати Мірошниченка, котрий підкреслив, що їхній перелік остаточно формуватиметься у майбутньому. «Перелік буде додатково затверджуватися відповідно до законодавства. В законі йдеться про систему, яка б передбачала можливість використання біометричних даних».
А ось тут, ми власне, й підходимо до головного. Чіпи з «біометрикою» планується розміщувати у документі № 1 – паспорті громадянина України. І хоч регіонал Володимир Олійник (один з тих депутатів, котрі підтримали закон у Верховній Раді) і переконував «Обозреватель» у тому, що поки що йдеться лише про закордонний паспорт, у законі чорним по білому написано інакше.
А трохи раніше у законі йдеться про те, на чому наполягав Янукович: «…особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія інформації, що імплантований у відповідні бланки документів, оформлення і видача таких документів здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України» (стаття 15-та).
На завершення короткого огляду закону «Про єдиний державний демографічний реєстр» зауважимо, що у його Перехідних положеннях говориться про необмеженість дії документів старого зразку. Іншими словами, свій паспорт громадянин України (якщо він вже досяг 45 років і не має потреби переклеювати фотокартку) може й не міняти до кінця життя («документи, що підтверджують громадянство, посвідчують особу чи її спеціальний статус, видані до набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов’язковій заміні»).
Добровільність отримання біометричного паспорта громадянами буцімто задекларована. А для бажаючих його мати у Перехідних положеннях повідомляється, що робота з видачі таких документів розпочнеться з 1 січня 2013 року. Отже, саме час перейти до другої частини нашого матеріалу – аналізу того, які сумніви викликає даний закон.
Частина ІІ. Небезпеки біометричної «паспортіни».
Отже, сумнів перший: інформація про громадян може бути використана проти них самих.
Такої точки зору дотримується, зокрема, адвокат Ігор Фомін. За допомогою біометрики, вважає він, «буде здійснюватися чіткий контроль за людиною, де вона знаходиться тощо. Фактично, це зменшення можливостей громадянина мати свій власний простір або мати свою свободу особистості. Я б сказав, що це черговий крок на шляху до поліцейської держави».
Колега Фоміна по адвокатському цеху Богдан Ференц налаштований більш лояльно по відношенню до біометрики. «Я, як людина, сприймаю це позитивно», – заявив Ференц. Як юрист, Ференц також налаштований поблажливо: його не хвилює, що інформація, накопичена у біометричному паспорті, може бути використана зловмисниками. «Більше, ніж про нас вже зараз знають у банку, паспортному столі чи в Інтернеті, ніхто не дізнається», – вважає Ференц.
Нарешті, третій правник, – ще один адвокат з іменем – Андрій Федур – майже слово в слово повторив сказане Ференцем. «Ті дані, які будуть вказані в біометриці, людина залишає за життя в будь-яких місцях. Тому в цьому я не бачу особисто великої проблеми»,– зазначив він. Проблема, на його думку, в іншому – незрозуміло, навіщо так часто міняти паспорти.
Сумнів другий: законність!
1) Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. (Рішення КСУ)
2) Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, часто від колег можна почути, що так простіше буде відшукати і притягнути до відповідальності осіб, що переховуються. Моя позиція така:
· Якщо будуть зібрані відбитки пальців, то виходить, що держава потенційно підозрює кожного з нас і ми в такому випадку маємо доводити свою НЕВИНУВАТІСТЬ, а не так, як зазначено у ст.62
· Подивимося правді в очі. Україна не така держава, де треба запроваджувати такі радикальні методи. У нас не буває терористичних актів і т.д.
Сумнів третій: біометрика витрясе з гаманців українців забагато грошей
У Перехідних положеннях закону встановлюється, що «за видачу громадянам паспорта громадянина України, що передбачений цим законом, вперше державне мито не стягується». Однак раніше, у статті 20-й нормативу, говориться, що «оформлення паспорта громадянина України провадиться всім особам, починаючи з народження та незалежно від віку, на кожні десять років».
Звернемо увагу на ключові слова: «на десять років» та «незалежно від віку». Нащо немовляті паспорт і які дані будуть занесені у його персональний чіп – питання, що називається, цікаве. Але ще один параграф все тієї ж 20-ї статті підкреслює: «Кожен громадянин України незалежно від віку зобов’язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному цим Законом». Ось вам і «добровільність» заміни паспортів, про яку йшлося вище.
Йдемо далі. В статті 21-й, котра описує маніпуляції з закордонним паспортом, говориться про наступне: «Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, на десять років». Як бачимо, дітям до шістнадцяти слід міняти закордонні паспорти навіть частіше, ніж внутрішні.
«Можна сказати, що розробники законопроекту у такий спосіб борються із торгівлею дітьми. Але швидше за все, тут спрацювало бажання заробити», – зазначив в коментарях «Обозревателю» адвокат Ігор Фомін. Інший правник – Богдан Ференц – котрий не проти біометричних паспортів, все ж і собі піддався сумнівам: «Мене непокоїть лише те, навіщо ці паспорти так часто міняти. Це, на мою думку, викачка грошей. І непокоїть ще одне: навіщо такі паспорти робити з раннього дитинства – якось це мене бентежить», – коментує Ференц.
Збентеження Ференца розділяє і Андрій Федур. «Я розумію, що виробникам було б краще, аби ми міняли паспорти щодня. Або до обіду та після обіду. Але навіщо це нам? Ми ж будемо витрачати власні кошти. А ви спитайте своїх батьків або бабусь та дідусів, скільки разів вони за своє життя міняли паспорти? Лише два-три рази, а якщо більше, то це, скоріше, було винятком», – говорить адвокат.
Тим часом закон залишає відкритим наступне питання: на кого поширюється звільнення від державного мита? На людину, що має документ старого зразка і хоче обміняти його на біометрику? Чи на громадянина, який вперше отримує паспорт? Експерти підрахували: громадян України у віці приблизно 16 років нині нараховується близько 7,5 мільйонів. Якщо помножити їхню кількість на 120 гривень – вартість внутрішнього паспорта (таку суму озвучив Василь Грицак), вийде цифра у 896 мільйонів гривень (плюс-мінус сотні тисяч). І це без урахування закордонної «біометрики».
Закон про нові паспорти лобіює інтереси відповідних бізнес-структур, заявив в інтерв’ю «5 каналу» голова Громадської ради при Міністерстві юстиції Данило Курдельчук. Пан Курдельчук ніяк не може зрозуміти, навіщо українцям така кількість паспортів. І в цьому він не самотній. Навряд чи Європа, задля якої не в останню чергу приносяться подібні фінансові жертви, схвалила б таке марнотратство. Тож тепер, власне, про Європу.
Сумнів четвертий: чи дійсно введення біометрики спростить українцям перетинання кордону?
Українці зможуть їздити до Євросоюзу без біометричних паспортів. Про це заявили в Міністерстві закордонних справ України, йдеться в сюжеті ТСН.
Дипломати спростували інформацію про те, що з 1 червня наступного року для перетину кордону з ЄС українцям знадобляться документи нового зразка.
«Після виконання плану дій із запровадження безвізового режиму для громадян України, наявність такого документу стане необхідною передумовою того, щоб громадяни України змогли скористатися правом на безвізовий в'їзд до країн-членів ЄС», - пояснив речник МЗС Олександр Дикусаров.
Поки ж пропуском до Європи і надалі є чинний закордонний паспорт і віза.
«На сьогоднішній день у ЄС немає планів обмежувати в'їзд до ЄС тільки власниками біометричних паспортів», - зазначив він.
Представник європейського уряду наголосив, що Україна спершу має виконати всі взяті зобов'язання з лібералізації візового режиму. Цей план передбачає можливість скасування віз для короткострокових подорожей для українців, які матимуть біометричні паспорти.
Є, врешті-решт, ще один момент, не пов’язаний з великою політикою. Вимоги Євросоюзу поширюються лише на закордонні паспорти. Які внутрішні посвідчення особи мають українці, – до цього Європі абсолютно байдуже. Проте прикриття Євросоюзом – найпопулярніший аргумент в середовищі прихильників біометрики.

ВИСНОВОК
Аналіз морального стану в нашому суспільстві, який свідчить про кризу моральних цінностей, деформацію моральної свідомості, показує високий рівень корумпованості і бюрократизму в Україні, і тому, на мою думку, запровадження паспортів призведе до необмеженого зловживання конфіденційною інформацією і тотального контролю над людьми.
Руслана Яшник

Лелека Самара