Хто ж його посадить, він же пам’ятник!

У четвер, 6 грудня, в Шевченківському районному суді був виголошений вирок Денису Комарницькому – соратнику та товаришу по розбоям колишнього київського мера Леоніда Черновецького.

 У четвер, 6 грудня, в Шевченківському районному суді був виголошений вирок Денису Комарницькому – соратнику та товаришу по розбоям колишнього київського мера Леоніда Черновецького. Абсолютно  всіх присутніх на суді представників громадськості та журналістів  здивував «пом’якшувальний» вирок,  який   голова Шевченківського райсуду м. Києва Олена Мєлєшак подарувала крадію Комарницькому,  головуючи в даній кримінальній справі . Єдиним задоволеним рішенням суду став, на диво, саме постраждалий від нападу Комарницького адвокат  Іван Гранцев. За словами Гранцева, він повністю погоджується з рішенням суду, апеляції подавати не планує, вкрадені гроші, в сумі 20 000 доларів, та ще деякі дрібнички,  на загальну суму понад 5000 доларів,  йому вже не потрібні, а бойові рани, нанесені Комарницьким у 2005 році,  давно загоїлися.

Тож спробуємо розібратися, чому так вийшло, що небагатий, за свідченням колег, Гранцев відмовився від свого майна і з апетитом проковтнув образу та побої, нанесені в присутності свідків бандитом Комарницьким,  та чому київські судді замість винесення суворого покарання свавільному бандитові лише пожурили його, наче хлопчика,  що зробив дрібну шкоду, та дали легкого копняка під міцну дупку.

Умовний вирок для ватажка банди Черновецького

 Про справедливість та гуманність київських судів давно ходять легенди. Але навіть завзятих скептиків  у повний ступор ввів вирок   Шевченківського районного суду, який отримав «права рука Льоні  Космоса» - Денис Комарницький. Ватажка «молодої команди» звинувачували в злочині відразу за трьома статтями Кримінального кодексу: (. Ч. 4 ст 187)  насильство по відношенню до захисника,  (. Ч. 2 ст 398) викрадення офіційних документів,     (. Ч. 1 ст 357)  розбій . За такий "букет" Комарницький мав би отримати 10-15 років позбавлення волі. Й саме на 15 роках  на початку судової колізії  наполягав потерпілий,  побитий Комарницьким адвокат Іван Гранцев.

Запити прокурора Дніпровської екологічної прокуратури Максима Шабаліна, який підтримував обвинувачення в суді, були вдвічі скромніші:  звинувачення вимагало засудити Комарницького до 6 років ув'язнення з конфіскацією майна.

Але оголошений вирок перевершив усі можливі ліміти гуманності,  й бандита засудили на три роки позбавлення волі умовно з відтермінуванням виконання покарання на два роки. Це рішення було винесено в результаті визнання Комарницького винним у скоєнні нападу на адвоката Івана Гранцева, викраденні його речей і офіційних документів, встановлення факту того, що Комарницький разом з іншими особами завдали адвокату легких тілесних ушкоджень. При цьому провина підсудного була підтверджена показаннями великої кількості свідків й іншими матеріалами справи. Також суд підтвердив наявність у Комарницького корпоративного інтересу на підприємстві, судові документи  якого викрали в адвоката.

Увага! На тлі майже шестирічної корупційної та бандитської діяльності Комарницького в Києві основним пом’якшувальним аргументом  для рішення Суду стала наявність у «благородного батька» трьох маленьких дітей та позитивна характеристика з місця роботи, виписана бандитові його соратниками по розкраданню майна київської громади. Мабуть,  характеристика була завізована самим патроном Комарницького  -  паном Черновецьким!

Розбій під прикриттям депутатського мандату

"Молоду команду" Черновецького кияни знають завдяки масштабному дерибану столичних земель. Але, за іронією долі, під суд один із соратників екс-мера потрапив не за це. Та й відплата шукала його цілих сім років.
Подейкують, що Комарницький разом із зятем Черновецького і депутатом Київради, а за сумісництвом ще й своїм начальником, В'ячеславом Супруненком мали маленький ґешефт –  юридичну фірму ТОВ "Правозахисник",  що спеціалізується на рейдерських захопленнях підприємств. До речі, Супрененко на сьогоднішній момент знаходиться в міжнародному розшуку.

У 2005 році їм приглянулася книжкова фабрика "Жовтень", пізніше перейменована в АТЗТ "Книга". Фірма Супруненка та Комарницького вступила в боротьбу з опонентами, які також поклали око на підприємство, використовуючи перевірені часом методи. Але заволодіти зазначеним підприємством для бандитів було не під силу, й опоненти домоглися рішення Золочівського районного суду Харківської області, яким було накладено арешт на нерухоме майно АТЗТ "Книга". Комарницькому з Супруненком не вдалося заволодіти акціями АОЗТ «Книга», тож вони вирішили їх просто вкрасти ! Саме ці акції знаходились в коричневій теці, що була в руках адвоката Гранцева під час здійсненого Комарницьким нападу. Саме з цією текою адвокат Гранцев прибув в БТІ з метою реєстрації рішення про арешт жаданих Комарницьким активів згаданого підприємства. Комарницький планував заволодіти документами, відтягнути час та в результаті привласнити собі черговий об’єкт київської нерухомості. Адвоката Гранцева Комарницький  таки побив, але жадана тека йому чомусь так і не дісталася?...

До речі, в 2010 році той самий Комарницький разом з колегами по банді: Супруненком, Басом, Чубом та Довгим  –  організували та впровадили рейдерське захоплення книгарні «Сяйво», колектив якої до цього часу в судах України  намагається відстояти свої права на трудову діяльність. Бандитський напад був здійснений на очах багатьох свідків, журналістів та представників правоохоронних органів.

Часи минули,  але й сьогодні  на шляху справедливості  та верховенства права

перепони вибудовують ті самі бандити,  тільки вже під іншим керівництвом. Послідовником дерибану столичного майна виступає самозванець «гауляйтер» Олександр Попов.

Під час захоплення книгарні «Сяйво» також був постраждалий  –  фотокор, що намагався зафіксувати на плівку «бородінську битву», яка відбувалася під стінами книгарні  в холодну лютневу ніч рейдерської атаки. За свою спробу фотокор розплатився поламаними пальцями, але заляканий бандитами в правозахисні органи не звертався. Крім того й колектив книгарні, що пропрацював на книжковій ниві понад 45 років, був буквально викинутий на вулицю в снігові кучугури на 15-й  мороз із синцями та розбитими обличчями. Тоді, як і зараз, звернення в правоохоронні органи та прокуратуру нічого не дали, адже бандитів «кришують» серйозні люди.

Комарницький крав, катував людей, скуповував акції, привласнював підприємства, а в результаті відбувся легким  переляком…. Виходить,  що наше славетне та хвалене українське правосуддя тактично продовжує грати виключно в одні ворота, а саме: захищати права ненажерливих чиновників від набридливих громадян.

А вдача чиновника, наче вдача того пам’ятника, прогнозована джентльменом удачі, героєм відомої кінострічки, –   непохитна, стабільна та безкарна. «Хто його посадить, він же пам’ятник»,  –   вигукнув дрібний колоритний крадюжка в блокбастері Леоніда Гайдая та наприкінці кінострічки сам відправився у в’язницю.

Тож нам залишається лише сподіватися,  що міцні, потужні та стійкі, в порівнянні з вітчизняною системою правосуддя, ресурси вітчизняних бандюків, на кшталт Комарницького,  врешті не витримають натиску свідомої громади та  все ж таки  бандюківські життєві шляхи приведуть до буцегарень, які так давно за ними стогнуть.

Адже, на жаль,  лише під натиском активної та свідомої громади можливо подолати  свавілля безчинства чинуш. Інакше вони, наче пам’ятники,  міцно «возсидатимуть» в різного формату радах, безсоромно розкрадатимуть наше майно й відкуплятимуться від зазіхань на їх «суверенний» бандитизм від різного роду Гранцевих, кидаючи їм  кістки з барського столу.

Костянтин Клімашенко