Дублювання фільмів в Україні - стара гра з новими правилами (перепост)

Цікаво порівняти ситуацію з дублюванням фільмів українською мовою зараз і за часів совка.

eustafius

• 18 квітень 2012 at 9:57 PM пише =

Період від початку 60-х років.
Тоді проводилася політика "інтернаціоналізації", яка нібито мала взаємно збагатити національні культури в СРСР, але ясєн пень, чудово прискорювала процес денаціоналізації та творення нового, дивного єдінства - "совєцького народу". Для цього в республіці потрібно було поставити культуру панівної нації (у нашому випадку - української) на другий план після російської. Це в них вийшло пречудово, зокрема дякуючи й мові дубляжу фільмів.

Іноземні стрічки відразу перекладалися на російську мов. Дублювати українською мовою вони почали в перші повоєнні роки. Спеціальна дубляжна комісія, створена при Держкіно УРСР, визначала які фільми дублювати українською, а які ні. Їхні копії розподілялися між областями, залежно від кількості українського населення.
Фільми ж українською мовою фактично не знімалися. Дублювати їх дозволялося тільки після того, як вони вже кілька місяців демонструвалися російською мовою. З 20-ти фільмів кіностудії Довженка українською знімалися 2-3, а на Одеській кіностудії взагалі жодного.

До прикладу, у 1980 році діючий фільмофонд України складав 2967 фільмів, з них українською мовою - 235 і то, це були старі стрічки.

Що маємо зараз?
Фільми в Україні почали дублюватися державною мовою з 2006 року. Перші українські версії робилися російською компанією "Невафильм", сьогодні є вже кілька наших студій дубляжу, чия якість відповідає світовим стандартам. 

І от на початку 2012 року з'являється горезвісна постанова кабміну №168, яка скасовує обов'язковість дублювання чи озвучки фільмів на території України. Вуаля - хоч дублюйте фільми російською мовою, хоч завозьте готові звідки захочеться. Звичайно ж прокатники змушені будуть відмовлятися від послуг українських акторів, перекладачів і студій дублювання (перші іноземні фільми, дубльовані в Росії російською пішли в наш прокат уже в березні).

Але українці неабиякі впертюхи, і україномовний дубляж продовжував домінувати в прокаті - він складав 83% усіх наявних фільмокопій. Народ в кінотеатри ходив, касові збори не похитнулися. Найбільший внесок у такий стан зробила компанія B&H, яка за допомогою своєї студії дубляжу "Le Doyen" видавала в світ не просто левову частку україномовного перекладу, а що найголовніше - якісного перекладу, на рівні світових стандартів. Вона, до речі, була однією з кількох у Європі, сертифікованих для запису в системі Dolby.

Хто б сумнівався, що це не залишиться поза увагою наших рехворматорів. Увага була приділена вже 5 квітня у вигляді податкової, яку натравили на філіал B&H, типу через несплату податків (ну і що, що ці податки не платили партнери студії :) Коротше, вилучили всю техніку, і унеможливили продовження роботи студії. 12 квітня під кабміном відбулася перша акція протесту "Кіна не буде!".

А тепер про те, що мучить багатьох - яка ж головна причина цього невмотивованого наїзду на український кінодубляж?
Візьмемо дві основні версії - капіталістичну та ідеологічну.

Перша пояснюється тим, що україномовний дубляж є збитковим і не приносить прибутків державі. Ця версія є повністю брехливою, бо як згадувалося вище, касові збори від показу україномовних фільмів досить масштабні. 

Ідеологічна версія передбачає ненависть української влади до всього українського і її свідому протидію, зокрема з легкої подачі кремлівських сусідів. Ця версія правдива більшою мірою, особливо, якщо додати ще одну деталь - українській владі перед очима стоїть велике бабло. Все інше - гурманство окремих індивідів, ласих до ідеологічних приправ. 

Що маємо в підсумку - наявний уряд ліквідує галузь, яка приносить прибутки держбюджету. Тим самим вони знищують робочі місця для українців, та позбавляють українську казну частини грошей (про те, що вони відбирають у нас можливість насолоджуватися якісним продуктом рідною мовою, вже й мова не йде). Версія про ідеологічні погляди відпадає, залишається висновок - десь їм заплатили більше. Де - це риторичне запитання з північносхідною поволокою. В соте повторювана істина - дурні не спроможні дивитися в майбутнє і думати, що буде завтра, це саме про них. Нахабно сиплють пісок в очі та не очікують серйозних протестів. 

Ситуація дуже схожа з тією, що була за совкових реалій - та ж сама спроба примусового єдінства. Тільки акценти трохи змістилися - тепер при владі стратегічно вигідної території не безпосередньо совкотворці, а тупенька, але жадібна гопота. За допомогою якої можна робити все, що заманеться.

Проблема кінопрокату - малесенький, але від того не менш важливий інструмент, яким можна доламати крихкий і такий беззахисний механізм на ймення Україна. Наступ іде по всіх фронтах, і хто знає, який натиск стане останнім в цій війні нечесних намірів.