Лірика літнього полудня

***

Вона: - Привіт, привіт, мій милий Вітре.

Він: - Привіт, Танцівнице.

Вона: - Скільки часу минуло?..

Він: - Скільки життів ми прожили одне без одного?..

Вона: - Без жодного побачення!

Він: - Здається я бачив тебе на найкрасивіших сценах Італії!

Вона: - Здається, я бачила тебе по дорозі в Каїр, серед барханів!

Він: - Ти була прекрасна і танець твій підкоряв королів і падишахів!

Вона: - Тільки ти був не там... Ти був серед поля битв, серед кривавих сутичок і людських смертей! Ти був там, я знаю.
Він: - Я - Вітер, мила моя, і я приходжу на поля війни, щоб забрати душі загиблих разом із піснею воїнів, що залишились в живих.

Вона: - Інколи я так сумувала за тобою... Інколи, коли все життя проходило без твоєї любові.

Він: - Будь певна Танцівнице - кожного разу коли ти на сцені вітри приносять мені звуки твоїх кроків по деревяній долівці. І я слухаю, затамувавши подув, слухаю рухи твого граційного тіла і посміхаюсь, кохання моя...