всерйоз про політику?

...

...„Якщо ви не можете хоча б двічі на тиждень розповідати про моральність перед широкою і цілком аморальною аудиторією, політична арена для вас закрита” (Оскар Уайльд).

Цей вислів дуже вдало характеризує політиків зокрема і політику взагалі.

Основне питання політики - це питання влади і тому різні братства, товариства по інтересах, громадські чи релігійні об’єднання плавно перероджуються в політичні, релігійні і т.д. потужні структури,  в яких питання влади або питання наближеності до корита виходить на перше місце.

У Павла Глазового є чудова гумореска про те, як горластий підсвинок верещав на вгодованих свиней біля корита. І тоді один з „еліти” запитав в іншого, що зробити, щоб недомірок перестав верещати.

    - Придушити?

    - Ні, пустіть його до корита...

І тоді всі „слуги народу”  дружно „ думають про народ”. Тільки не кажуть ЩО вони думають. Про народ.

Правда, не завжди так легко добратися до бажаного корита. Тоді романтики задумують революції (жовтневі, помаранчеві, рожеві і т.д.),  роблять їх герої, а користають негідники. Які також думають про НАРОДну кишеню. Адже вона їх годує. І дуже непогано. „...З хати по нитці...”

„Навіть найбільш прогресивна партія - це змова проти нації” (Джордж Севілья Галіфакс).

Гарно, правда?

Політики це ті, хто створюють проблеми іншим і роблять вигляд що їх вирішують. Було б найкраще, коли б вони ці питання вирішувалися самі між собою. Тобто закрити їх, як павуків в банці  і хай жеруться. Да победит сильнейший. Але там таких мало. Вони  хочуть загрібати грань чужими руками. Тоді найняті ними провокатори, або недалекі романтики кличуть людей на барикади. І ми бачимо, що „...неначе люди  подуріли - самі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть”.

Куди прийшли? Гнили  в Сибірах, дітей посилали під кулі в "гарячі точки", а ляльководи стають „генералами” і  дивляться на людей як на рабів, хоча самі били себе в груди передніми ногами, що будуть служити народові.  

Є дуже гарна книга Буніча „500 летняя война в России” в якій йдеться про те, що принципи Ординського іга дотепер панують в пострадянських країнах і нема нічого гіршого, коли раб стає паном бо в душі він лишається рабом і думає про те, щоб принижувати. Адже сам низький духовно. Бо хто на духовній висоті, той старається підняти інших на цю висоту і не іде нагору по головах інших, а протягує руку і веде за собою.

Але звідки взялися ці лідери? Ким вони були?  Та це ж ті самі лакеї попередніх панів, які тепер вскочили в їх крісла. Їх посада раніше називалася „зам. начальника по запутыванию дел”.

„Він нічого не знає, а думає, що знає все: йому на роду написано бути політиком” ( Бернард Шоу).

Людям не треба їх допомоги. Просто треба не заважати.

Ми це вже проходили і світле майбутнє для людей як було міражем так і залишилося. Була гіперцивілізація велетнів Атлантиди, були майя,  інки, шумери, Карфаген і т.д.  Де вони?

А інакше і не могло бути.

Яке майбутнє може дати смертна істота, коли її майбутнє - це квола і хвора старість що сповзає до ями. Це безславна доля світових лідерів. Можна згадати хоча б Олександра Македонського, Наполеона Бонапарта, Бісмарка, Леніна, Черчілля...

Є тільки один Лідер. Він був і, найголовніше, Він є.

Своїми діями Він показав, що Його вчення робить вільним кожного, хто це приймає. Бо тоді людина починає жити не по конституції людей а по Закону любові, бо Бог є любов.

Така людина поширює навколо мир, спокій, добро і їй не потрібно жодного закону чи уряду, бо жоден уряд не може похвалитися таким громадянами. Громадянами Божого Царства, яке починає діяти в наших серцях і змінює нас особисто. Коли ми дозволимо. Коли ж ні, то вище я вже навів імена „великих”...

Отже, відноситися всерйоз до політики - це несерйозно.

Всерйоз це можуть робити тільки ті, кого вона годує.

Чим?..