.
Все більше протиріч в суспільстві викликає особистість вчорашнього одіозного громадського діяча, а нині лідера радикалів «Спільної справи» Олександра Данилюка, якого не безпідставно підозрюють у підготовці та вчинені масових заворушень.Раніше його піарили як борця за демократичні права та свободи в Україні, який стояв в авангарді громадянського суспільства. Однак після останніх подій, зокрема, збройного захоплення радикалами «Спільної справи» будівель Міністерства Юстиції України, Міністерства енергетики, Міністерства Агропромисловості України тощо, все більше людей схильні вважати його провокатором, підбурювачем до протиправних дій, злочинцем… Вже відомо, що Генеральною прокуратурою складено письмове повідомлення про підозру Олександра Данилюка у вчиненні правопорушень та оголошено у міжнародний розшук. Як все починалось, точніше, як Данилюк став на радикальний, а згодом і злочинний шлях, можна зрозуміти, лише проаналізувавши історію його активістської діяльності. Після закінчення КНЕУ Данилюк очолював правозахисну організацію «Правове суспільство», обіймав посаду уповноваженого з прав дітей та молоді при Київській міській державній адміністрації. У 2000 роках Данилюк переходить до активних дій, долучається до акцій опозиції «Україна без Кучми» та «Повстань, Україно!», постійно намагається перебувати в полі зору громадськості та ЗМІ. З цією метою він організував та провів ряд кампаній, зокрема «з протидії виборчим фальсифікаціям», наприклад, «Громадська ініціатива «Знаю»!» та ін. З 2004 року очолює Всеукраїнський центр сприяння підприємницькій діяльності. Досліджує революційні процеси різних країн, пише книгу «Преторіанці: Після і до Революції», іншими словами, викристалізовує в собі «революціонера». Президентські вибори 2010 року, стають переломним моментом у його житті, з того часу його діяльність набуває яскраво вираженого революційного характеру, а громадські ініціативи все більше схожі на спроби радикалізації українського суспільства.Данилюк був співорганізатором «податкового майдану» у Києві в 2010 році, акції «День гніву» в травні 2011-го. У 2012-му році Данилюк тісно співпрацював із кандидатом у народні депутати України від об’єднаної опозиції в ТВО № 132 Аркадієм Корнацьким. «Спільна справа» була безпосереднім організатором масових акцій протесту , які відбулися у м. Первомайськ Миколаївської області у листопаді 2012 року. Після цього, ТВО № 132 став одним із «проблемних округів». Щоправда, паралельна з Коронацьким Данилюк також тісно співпрацював з ворогом останнього Соколовим, але це інша історія…
Далі більше. На початку 2013 року Данилюк спрямував свої зусилля на зростання протестної активності як у Києві так і в інших регіонах країни. Яскравим прикладом є події у місті Лисичанську, де активісти «Спільної справи», використовуючи складну ситуацію із працевлаштуванням в місті, підбурювали людей до масових протестів та активних дій.
У липні-серпні 2013 року О.Данилюк долучився до проведення «Врадіївської ходи». Підозрілим є те, що Данилюк фактично уповноважив новоспеченого члена «Спільної справи» громадянина США, Василя Любарця, започаткувати цей захід. Хто такий цей американець, та що він забув у Врадіївці, досі залишається загадкою, хоча, і доволі зрозумілою.
Контролюючи через американця «Врадіївську ходу», Данилюк, в той самий час, виступає ініціатором створення руху «Автофронт» (об’єднує в соціальних мережах автомобілістів та автолюбителів з різних регіонів держави) та домовляється із Юрієм Луценком про залучення його до реалізації власних проектів в рамках ініціативи «Третя українська республіка».
В жовтні 2013 року Данилюк допомагає меру м. Рава-Руська Львівської області Ірині Верещук організувати «Асамблею територіальних громад України щодо блокування Державним казначейством розрахункових рахунків органів місцевого самоврядування». Надає сприяння у проведенні страйку працівників бюджетних установ м. Рава-Руська, місцевих профспілок та активістів «Спільної справи», забезпечує висвітлення конфлікту у загальнодержавних ЗМІ.
Наприкінці жовтня революціонер виступає із закликами пікетування адміністративного приміщення Центральної виборчої комісії України, долучається до активної протестної діяльності, пов’язаною із призупиненням Україною процесу підписання договору про асоціацію з Європейським Союзом.
Зважаючи на весь масштаб проробленої Данилюком роботи, складається враження, що він геній який ніколи не спить, або на нього працює велика група високопрофесійних консультантів та політтехнологів. Інакше, така активна діяльність однієї людини не піддається жодному поясненню.
Заслуговує на окрему увагу його сепаратистська діяльність після саміту «Україна ЄС» та «непідписання» відповідної асоціації. Лояльним до ГР «Спільна справа» міським головам рекомендовано публічно прийняти звернення до ЄС із пропозицією укладання договору про асоціацію із конкретним містом. Активістам руху в регіонах навіть надавались вказівки підтримати протестні ініціативи з даного приводу вітчизняних опозиційних сил. Основна мета - «розкачати» мешканців вказаних міст задля їх подальшого залучення у масових акціях.
1 грудня Данилюк приймав безпосередню участь у силовому захваті Київської міської державної адміністрації. Після захоплення будівлі представники ГР «Спільна справа» намагалися встановити власний контроль у КМДА, але через деякий період, через непорозуміння із членами ВО «Свобода», останніми було «виселено» активістів «Спільної справи» з адмінбудівлі, що змусило О.Данилюка встановити намет на Хрещатику.
Вищевказаний епізод наочно продемонстрував наявність протистояння між активістами «Свободи» та «Спільної справи», який, згодом отримав своє продовження під час блокування активістами Данилюка будівель міністерств наприкінці січня 2014-го. Варто нагадати, що саме «Свободівцями» було звільнено захоплені міністерства, а Данилюка разом із активістами «Спільної справи» опозицією привселюдно оголошено провокаторами та екстремістами.
Захопивши адміністративні будівлі Мін’юсту, Міністерства інфраструктури та Мінагрополітики, Олександр Данилюк чітко розумів, що пішов на злочин, який реально міг призвести до колапсу в державі. Після вигнання «Свободою», звинувачений опозицією у провокаціях та усвідомлюючий неминучість відповідальності за свої злочини, Данилюк тікає із країни.
Без відповіді залишається ряд питань: перше і головне, хто за ним стоїть? Адже неможливо безперешкодно втіки з країни, не маючи окремих гарантій. Завчасно країну залишила сім’я Данилюка, зроблено це було за допомогою чартерного літака з Києва до Лондона. Вартість чартера, до речі, близько 25 тисяч Євро. Звідки гроші і хто бронював зазначений чартер? Чартером вилетів і сам Данилюк до Лондона. З якої країни та хто замовив йому чартер? Може проста родина дозволити собі викинути пів мільйона гривень? Чи це внески пересічних активістів «Спільної справи»?
Сухий залишок: дружинина Данилюка – піддана Великобританії. Данилюку інкримінують організацію «масових заворушень», «терористичну діяльність», «захоплення державних споруд». Акурат, де-юре оголошено про підозру, активіст тікає не куди-небудь, а у Великобританію і звідти ретранслює через британське «ВВС» свої «героїчні ідеї.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.