Віталій Портніков

Колись давно іще підлітком я з захопленням спостерігав за ... З'їздом народних депутатів СССР. Я сидів як дурний біля зомбоящика і конспектував за виступами делегатів, точніше намагався конспектувати. Для історії. Я звісно помилився, потім виявилось що це була не історія - клоуни ГКЧП, як це завжди відбуваєцця на Росії, все опошлили. Мене тоді від імен типу "Бабурін" і "Алксніс" прямо тіпало від люті - і я з симпатією дивився тоді на українську групу на чолі з Борисом Олійником, той шо поет. А ще я тоді відкрив для себе журналіста московської "Нєзавісімой газєти" Віталія Портнікова.

Я тоді не розумів ,як це так - московський журналіст, з російським прізвищем (в ті доісторичні часи нагадаю тирнету з Вікіпедією іще не було) - і одночасно переконаний демократ і іще більше переконаний український патріот (в Москві!)  - дві найбільш ворожі російському менталітету риси характеру. 

Спершу я взнав що він з Дніпропетровська. Ну і шо, подумав тоді я? Брежнєв теж був з Дніпропетровська?...

Пройшло приблизно 25 років. За цей час я взнав що він, окрім московської журналістики і українського патріотизму, є ще й єврей за походженням (що тільки ще більше додало моєї поваги до нього). Віталій Портніков за цей час, принаймні зовні, принаймні для мене, зовсім не змінився. Не постарів, не втомився психологічно. Все ж такий розумний, енергійний, саркастичний. І чесний.

В своєму смартфоні я колись настроїв гугл-плюс на кілька десятків підписок, одна з них це Віталій Портніков. Останній місяць я практично щоденно, окрім іншого,  читаю там все нові і нові його статті, виступи, інтервью... Він практично не повторюєцця. Не говорить банальностей. Затертих істин. А недавно я вирішив подивитись його вживу, на одному з тирнет-каналів. 

Передача не коротка, година. Він там мало що сказав нового для мене. Проте ця годинна передача дала для мене більше ніж тисячі промов усіх наших опозиційних політиків. Маєте час - подивіцця, слово честі воно того варте.