З того самого Майдану.
От ви мені скажіть куме, чи ви десь бачіли, як православні попи, католицькі ксьондзи, та усіляки баптистскі пастори стоять у загальній черзі до одного мікрофону, шоб поздоровити людей з різдвом христовим? Стоять пліч о пліч, як колись казали "тісними на згуртованими рядами". Таке не часто можливо побачити. Але сьогодні таке побачити можливо. На Майдані. Минулого разу я щось подібне бачив у 2004 році, и теж на тому самому місці. И ніде більше я такого не бачив, й дуже сумніваюся що побачу у ближчому майбутньому. Я знаю що десь у Ольстері католики вбивали англіканців бомбами, десь у Галичині - католики грецькі вбивали ножами католиків римських. Десь під Сталінградом православні морили лютеран голодом. Але ось такого, щоб пліч о пліч, та ніхто нікого не вбивав - то не часто буває. Ми це бачили, нам вже пощастило у цьому житті. Ті усі попи, ксьондзи та пастори - вітали людей українською мовою, наскільки це їм дозволяв їхній канон та обряд. Українською те звучало, а коцапською - ніколи. Й маю я тверду впевненність що коцапською таке ще довго не буде. Не за мого життя так це вже напевно. Нам ще раз посміхнулась доля, ми бачили те чого не бачили інші. Й ще довго не побачать. Невелике різдвяне диво. Але блог цей не про те.
Слухаючі ті всі різдвяні байкі від різних конфесій я як людина загалом не дуже християньска - спіймав себе на цікавій думці. Отож історія самого Майдану - вона дуже й дуже різдвяна. Ну якщо придивитися. Звісно Янукович не цар Ірод, але так само він прагнув вбити. Вбити надію, як і папередник його, а не немовлят чоловічої статі. Мовляв "щоб не було гірше". Та не сам він з мечем гасав по містах та селах, а вірні його Геїчі усілякі, хто з гумовим кийком, а хто зі словом дошкульним. Бо зрозумів Януковоч за ці дві тисячі років, що слово такі міцніше за крицю та небезпечніше за меч. Але не на користь йому та наука, бо як и попередник - він усе ганебно просер. Не зміг вбити. Бо лузер, як тут полюбляють казати. Живе і слово і надія. Незважаючи на усі зусилля та бюджети. Майже як при Іроді, небагато з тих часів змінилося.
Багато й іньших дивних співпаддінь. Сім царів його шукали, та слова його слухали, від чого кремляді дристали цеглою, й чабанів воно лякало, й багато інших дивних співпадіннь, що аж лячно стає. Такого задарма не буває. Так, майдан то не спасіння, то лише надія, але вона є. Вона є та буде. І це дуже важливо, мабудь то навідь важливіше за перемогу. Перемоги бувають та вони йдуть у історію, але надія завжди залишається з людьми, і ще нікому не вдалося вбити їі остаточно. Про їі смерть було написано на воротах пекла, але то все байки та забобони, я не вірю що їі навідь там вдалося вбити. Незважаючи на всю мою повагу до вже згаданних тут попів та ксьондзів. І аж нияк не Янукович, а тим більше не Геїчі усілякі та Тітушки будуть тими хто зможе їі вбити. Ніхто не зможе.
Так от що я ще хотів розповісти. Коли я вертавсь с того Майдану - я побачив у метро хлопчину. Він мене дещо вразив. У того хлопчини - був дуже помітний дефіціт чоловічих гормонів. Ну ви у курсі, так буває. Занадто округле обличчя, ноги літерою Х, цицькі висять трохи занадто, що аж с під куртки помітно. Окуляри на носі, то вже само собою. А ще він не може дивитися у вічі прямо. Зовсім не може, йому ніяково від того. Я не те що засуджую його, то так буває. Він таким народився, і він з тим мусить жити, що до речі нелегка справа. Так ось на ньому висіла та сама тематична стрічка. Йому важко у очі людям дивитися, але стрічку він почепив. Це не було для нього легким кроком, я про те знаю. Але як не важко йому було ту стрічку почепити, ще важче йому буде їі зняти. Це одне з тих рішень що людині западають в дущу на все життя. Це теж саме що комусь із нас взяти у руки автомат, та натиснути гачок. Розумієте про що я?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.