Срібний візерунок Озірної

Клуб мандрівників

Озірна – дивовижної краси гора, що знаходиться над легендарним Синевирським озером (Закарпаття). Наче у дзеркало, дивиться вона у плесо гірської водойми, милуючись своєю неповторністю.

Синевир – хрещений батько цієї гори. Саме завдяки Морському Оку, яке блищить біля підніжжя, Озірна отримала свою назву. Її вершина 1495 метрів над рівнем моря. Сюди мандрують численні туристи, адже краєвиди, які звідси постають перед зором, вражають величністю Карпатських гір. Чарують красою Погарь, Канч, Секул, Клева, Попадя – усі ці вершини оповиті переважно хвойними лісами. Дивитися на них з Озірної – справжнє задоволення. А он – озеро. Побачивши його з майже 1500-метрової позначки, стає зрозуміло, чому в народній уяві  воно асоціюється із оком, бо як інакше скажеш про водну гладь з острівцем-зіницею посередині. Довкола плеса смереки, наче вії.

Інша краса постає тут перед подорожуючими взимку. Відправившись в експедицію, одразу склалася думка, що туристи багато втрачають, подорожуючи на Озірну лише влітку. Таке прекрасне оновлення довкілля, яке дарує зима, ні з чим незрівнянне.Старт подорожі –  урочище Красний, з якого треба було піднятися до Синевирського озера. Долаючи цей шлях вздовж гірського витоку з Морського Ока, нас привітно зустріла чорна пташка з білою грудкою. Вона щебетала і пірнала у воду, шукаючи там якусь поживу.

Піднявшись до озера, воно зустріло нас первозданною тишею. Сама водойма захована під товстим шаром льоду, але це не применшувало краси довкілля, навпаки, загострювало відчуття.

Від Синевирського озера до гори Озірної підйом не складний навіть взимку, щоправда пересуваючись полониною, доводиться стрягнути в снігу вище колін, а от у лісі сніг менший.

На кожному кроці подорожі кидаються в око мальовничі пейзажі, які також фіксувалися об’єктивами відеокамери та фотоапарату, проте найбільша краса постала перед мандрівниками вже на вершині. Звідти згадані вище Погарь, Канч, Секул, Клева, Попадя були зовсім не такими, як влітку. Притрушені снігом, вони наче оздоблені срібним візерунком. Таке враження складалося особливо тоді, коли з-за хмар виглядало сонце, виблискуючи довкола. Що казати про цілі гори, коли навіть у окремій гілці  дерева, притрушеній снігом, криється неповторна краса. І лише озеро внизу заснуло під льодом-барлогою, аби навесні знову відкритись для Озірної, щоб та глянула на себе в природне люстерко.