Якось вів Василій трактор
Прямо, вниз, угору,
Вів би ще, коби не трапив того світлофору.
Світлофор Васька чигає ген, булькатим оком, Одісею зупиняє, розтака морока.
Плюнуть та попрямувати,весь талон дирками,
Доведеться зачекати, трясця його мамі.
Як на гріх,над головою сонце так смалило,
Ща Василя, мимоволі, в дзуськи розморило.
Потихеньку опустилмсь пудові повіки
І таке йому приснилось, хоч залийся криком.
Ніби, скільки оку видно,назбиралось люду,
Шепотять, скінчився бідний від серця чи судин.
Кому треба, подзвонили, про сумну нагоду,
Приїхали, водрузили на носилки з ходу.
Слуха Василь, вуха краєм, поворухнув ногу....
Ні, видіння не щезає,форменна облога.
Стрепенувся, мати божа, несуть прямо в "скору",
Тож,як скочив з того ложа,та як задав дьору!
Всіх, неначе укопало і покам"яніло,
Лише,де Васька погнало,курява летіла.
Ледь пройшло оціпеніння,розсудидили здраво,
Професійно, із умінням, провели облаву.
У театрі не траплялось гучнішої драми,
Котра тоді розігралась поміж бур"янами.
Ох, прийшлося попотіти, щоб Васька піймати,
Як спіймали,вражі діти,стали приставати.
Міліція собі тягне, медики до себе,
Кожен, скорше,взнати прагне, що то за халепа.
А рознюхав, один дока, того феномена:
Просто Васько уходокав зміюку зелену.
До такої наковтався смердючої скверни,
Що,як бідний не старався, язик не поверне.
Зав"язалися дебати, навколо конфлікту,
І такого, от, громада, винесла вердикту.
В витверезник,бісів сину, одностайне слово,
Там і влада й медицина, все одноразово.
А. Перов.
Этот гумор я сочинил в далекие шестиднсятые годы. Только "сочиненного" здесь немного. Все с натуры. И Василий еще жив, многие ему лета.