Без свободи задихаюся, але "Свободи" не хочу!

Аналізуючи свої почуття та думки з приводу останніх подій в Україні, тепер можу сказати впевнено: "За ВО Свобода на наступних виборах я голосувати не буду!".

Роздуми на тему: «Кому віддати свій голос на наступних виборах?» періодично пропливають у моєму думко-потоці та  бентежать неможливістю чітко відповісти собі на це запитання.

Однак, щодо ВО «Свободи» я таки визначилася. Сталося це  і завдяки львівським подіям, і завдяки спілкуванню із блогерами, які представляють цю політичну силу.  «Чому?» - запитаєте Ви. Доповідаю:

1. Відсутність гнучкості  та дипломатичності  як у діях, так і у  спілкуванні.  А бінарна логіка мені ніколи не була близькою.  «Хто не з нами, той проти нас!» - цей лозунг  чула і раніше, мене цим не здивуєш і не привабиш.  Не хочу я ділити світ на чорне і біле, не хочу сварок між східняками та західними українцями, не хочу, щоб толерантних і поміркованих називали «терпилами», а миролюбивих – «ліберастами».  Та і  взагалі подібні обзивалки для мене потужна антиреклама національно-визвольного руху, щоб там окремі свободівці собі не думали з цього приводу. Багато розуму не треба, щоб дітей в дитячих садочках чмурити за імена, дані із любов’ю батьками.

2. Відсутність зрозумілої для мене економічної  програми. Ні, ну щось у них там написано на сайті, однак значних фігур економістів в партії я не бачу.

3. Відсутність політологічного та дипломатичного кадрового потенціалу. Отримай ця сила більшість в Раді (уявімо на хвильку собі цей сценарій) і що почнеться в Україні? Мені навіть страшно про це подумати.  Москві (судячи із львівських подій) не буде складно вивернути ще раз грузинський сценарій, відтяпавши частку території. А противостояти маніпуляціям свободівці не вміють, кидаються на червоні тряпки не гірше биків. А Москві тільки того і треба. Тут або тактика Кравчука (пробігти поміж краплинками), або  варіант реакції Ющенка (коли на пасаж Медвєдєва він не відповідав 4 дня, бо був із родиною на морі J). Начебто поступив як «повний тормоз», однак  було просто смішно і зрозуміло ставлення  до тієї гавкотні. Чи вистачить у Тягнибока мудрості, хитрості та почуття гумору на подібні стратегії? Мені здається, що ні.

4. Криваві рани, нанесені  Західній Україні радянським режимом, не зарубцювалися і болять так, ніби все було тільки вчора. Для України це зле, бо «Помста - така страва, яку їдять холодною» (автора не знаю). У палкому бажанні «віддячити всім винуватцям по повній» чи буде місце мудрості? Ой не знаю, не знаю… І не в тому справа, що я проти люстрації. Я- ЗА!!! Двома руками –ЗА! Однак, чує моє серце, що на горіхи достанеться не тільки комунякам, а і просто жителям Східної  України, етнічним руським, які часто-густо самі є заручниками історії.

5. Тривожить мене і теза про «титульну націю». А що робити із татарами, білорусами, караїмами, руськими, євреями, циганами і т.д.? В Германії про титульну націю уже піклувалися. Чим це піклування скінчилося – знають всі.

6. Я бачу готовність воювати не на життя, а на смерть.  Чомусь мені здається, що ця сила може відважитися на більш радикальні дії, які в перспективі можуть призвести до громадянської війни в Україні. Може я і не права, «чуйка» мене підводить. Але не прислухатися до неї не можу.

 Є у цієї політичної сили і те, що мені подобається: розуміння своїх потреб, незламність та впертість у принципових моментах, щира любов до України та бажання вкладати сили у її відбудову, енергія (що надзвичайно важливо, на мій погляд). Однак, вищесказане 1-6 переважує. Тому продовжую шукати фігуру або партію,  за яку голосуватиму на майбутніх виборах.