Ефект плацебо

Для проведення будь-яких реформ необхідно суттєве фінансування. Проте, суть нинішніх реформ влади - це саме спроба усіма доступними методами зекономити кошти на цілих галузях.

Для здійснення реформ необхідно із розумом вкласти чималу кількість ресурсів для отримання певного ефекту в майбутньому. Це стосується не тільки фінансування, це й організаційно-адміністративна складова, співпраця між усіма учасниками процесу реформування, а найголовніше – чітка, продумана стратегія та тактика дій. Інакше – будь-яка реформа приречена.

Говорячи про необхіднасть реформ, в уряді, який працює ось вже більше року, досі не спромоглися досягти помітних успіхів в жодній зі сфер реалізаії реформ. Кажучи простіше: поки що не створено навіть достатніх передумов для проведення реформ. Все, на що спромоглася влада – це лише декларування активних дій, а також кадрові перестановки.

17 травня стало відомо про те, що Міністр охорони здоров’я Ілля Ємець подав у відставку. Президент відставку підписав, а вже 24 травня було призначено наступника на посаді очільника МОЗ – ним став Олександр Аніщенко.

Причиною звільнення Іллі Ємця стала, за словами самого Гаранта, неспроможність ефективно організувати відомство для проведення реформ в галузі охорони здоров’я. Проте, із великою вірогідністю можемо прогнозувати: призначення нового керівника Міністерства автоматично не вирішить питання зрушення із місця необхідних реформ.

Справжні ліки поки що не винайшли, натомість галузь охорони здоров'я намагатимуться “вилікувати", застосувавши ефект плацебо: пацієнт думає, що вживає справжні пігулки, натомість отримує крейду. Кажуть, що таким чином психологічно спрацьовує самопереконання, і людина спроможна вилікуватися лише власними силами імунітету. Проте, чи спрацює ефект плацебо, коли пацієнт вже при смерті?

Політичний підтекст

Загальновідомим є факт, що в економічно бідних країнах найбільше страждають сфери охорони здоров'я та освіти. Це такий собі індикатор загального добробуту.

Зрозуміло, що в сфері публічної та непублічної політики існують 2 різні сценарії дій можновладців.

Що ми отримуємо "для картинки": високопосадовець (визнаний професіонал, кардіолог Ілля Ємець), який не пропрацював і 5 місяців, очевидно, не справившись із покладеним на нього завдання форсованого реформування медичної галузі, йде у відставку. Президент із розумінням сприймає цей факт та, особливо довго не підбираючи кадрів, назначає Міністром першого заступника Ємця – Аніщенка. До речі, уродженця Краматорська. За словами Віктора Федоровича, цього разу – компетентного управлінця. Чи дійсно це так – матимемо змогу переконатися найближчим часом.

Натомість експерти та політичні оглядачі говорять про інший сценарій подій, який, зрештою, і призвів до кадрових ротацій в МОЗ. В експертних колах говорять про латентний конфлікт між екс-міністром Ємцем та головою комітету ВР з питань охорони здоров'я Тетяною Бахтєєвою, яка, до речі, нібито в грудні минулого року і рекомендувала його на міністерську посаду. Предметом конфлікту, на думку політологів, міг стати непідписання необхідних документів для тендерних закупівель екс-міністром.

За словами експерта Олексія Кошеля, Ілля Ємець просто виявися "незручною" фігурою в уряді Азарова саме через свою принциповість. "Він (І.Ємець – авт.) здавався людиною, яка може бути, скажімо так, вигідною усім групам впливу в оточенні Януковича. Але сталося так, що він захотів погратися в самостійність, за що, власне кажучи, і був знятий. Реформи до цього не мають жодного відношення", - вваєжає Кошель.
Натомість Аніщенко, на думку експерта, прогнозована людина для влади. До того ж, сподіватися та очікувати проведення необхідних реформ від новопризначеного міністра – марна справа. "По-перше, він пенсійного віку і де-факто його головна задача – день простояти та ніч протриматися. По-друге, реформатори – це люди, які як мінімум говорять про свої реформи. Якщо ж ми подивимося на всі виступи Аніщенка, то це абсолютно бюрократичні заяви, які стосуються виключно поточного процесу і в жодному разі не передбачають будь-яких змін. Тому можна цілком реально спрогнозувати, що ніяких реальних змін у міністерстві охорони здоров’я не буде", - висловив свої припущення пан Кошель.

Сама Бахтєєва, як виявилось, теж не була задоволена роботою попереднього Мінінстра. За її словами, Ємцю були поставлені декілька строків виконання законопроектів, чого він не зробив. "Мало того, Ілля Ємець неодноразово заявляв, що, можливо, ці медичні реформи взагалі не потрібні в такому вигляді, а треба робити по-іншому, наводячи приклади інших країн. Та й на засіданнях нашого комітету практично не з'являвся. Замість нього приходив Олександр Аніщенко, якого в грудні 2010 року призначили першим заступником в допомогу Ємцю", - пояснила Бахтєєва.
Сам новопризначений очільник МОЗ досить оптимістично дивиться вперед – на майбутнє реформування системи охорони здоров’я. Вже після призначення він заявив, що першочерговим завданням він бачить впровадження заборони на надходження до України контрафактних медичних препаратів; розробку державної програми імпортозаміщення і розвитку власного виробництва медикаментів, а також має намір замінити практику закупівлі медикаментів розробкою держзамовлення на виробництво лікарських препаратів.
Мусимо констатувати сумний факт: якби там не було, а Олександр Аніщенко – вже 15-й Міністр охорони здоров’я за ще не повні 20 років незалежності України.

Коли почнуться реформи?

Мабуть, це найважливіше питання, яке задають собі громадяни України, спостерігаючи за роботою уряду та окремих Міністерств. Дійсно: решта питань – наслідки.

Питання, які задають собі експерти – чи спроможний нинішній склад уряду фахово підійти до самої суті процесів реформування. В більш широкому сенсі – чи є взагалі наразі управлінці, які спроможні та мають бажання проводити реформи? Такого штибу питань можна задати безліч.

Однак насправді, двома основними правилами в розумінні реформ, якими слід керуватися – це, по-перше, конкретний об’єкт реформ (тобто, що ми реформуємо?), по-друге – це суб'єкт реформ (тобто, хто очолить процес змін, а також – хто буде основними учасниками процесу). Все інше – справа техніки та часу.

Подробиці та пояснення "техніки виконання реформ" влада громадян не повідомляє. А щодо часу – то він, безумовно, спливає.

Тим не менш, на сайті Міністерства охорони здоров’я маємо, наприклад, досить зважений, "розумний" текст із заголовком "Реформа медичного обслуговування". Із тексту документу видно, що існує чітка проблематика, мета і завдання, необхідні кроки та "Етапи реформи".

Розроблена також і  Програма структурної перебудови галузі в трьох пілотних регіонах. Мова йде про один із етапів запровадження реформи, коли усі експеременти спочатку апробують на трьох областях - Дніпропетровській, Донецьків та Вінницькій. Знову ж таки, законопроект детально повідомляє нам про план проведення заходів із реформування, а от яка суть реформ і яким чином це донести до громадян – не відомо.
На жаль, якихось чітких механізмів, які б звичайному громадянам давали змогу перевірити, на якому етапі зараз перебуває реформа медичного обслуговування – також немає. Об'єктивно оцінити це на практиці – навряд чи вдасться. Очевидно, потрібен інший підхід для будь-яких оцінок реформ та суспільних перетворень. Гадаю, що це можливо лише за обопільної співпраці влади (законодавчої, виконавчої) та суспільства. Основний критерій тут – довіра.

Дійсно, влада декларувала ряд реформ, зокрема і в сфері охорони здоров’я. Однак, можемо лише констатувати декларативний підхід у здійсненні цих самих "реформ". Очевидно, побачити ефект буде можливо, коли більшість каналів телебачення (в тому числі, і так звані "провладні") будуть показувати не "канонічні репортажі" про засідання уряду, візити і заяви Януковича, а почнуть із простого поетапного висвітлення здійснення тих самих реформ. Звучить дещо банально, проте саме на цьому базуються відносини та довіра.

Наприклад, пояснять громадянам, в чому переваги та недоліки інституту сімейних лікарів. Що вже вдалося зробити на цьому шляху, як до цього поставилися самі лікарі та пацієнти? В такому випадку, навіть якщо реформа дійсно матиме недоліки, у влади буде можливість коректувати свої дії, маючи підтримку громадян.

На жаль, поки що ми цього не спостерігаємо такої активності в жодній зі сфер суспільного життя...



Стає очевидним: за гучними заявами про реформування уряд просто тягне час, адже коштів у державному бюджеті на фінансування проблемних галузей – не вистачає. Отже, громадяни країни знову потряпляють у пастку залежності від волі чиновників. Час спливає, а реформи поки що вештають по колу бюрократичних обіцянок.

Першоджерело: http://www.pravda.com.ua/columns/2011/05/30/6254578/