Пенсійна реформа. Спроба №2

Справжня проблема Пенсійної системи України полягає не в "демографічній кризі", а в скороченні виробництва та тотальному прихованому безробітті. Прийняття винесених законів лише загострить соціально-економічні проблеми України.

Верховна Рада в черговий раз розглядає проект Пенсійної реформи. Незважаючи на гостру критику так званої реформи з боку громадськості та навіть депутатів від провладної коаліції, Уряд, на догоду МВФ, в черговий раз намагається її проштовхнути. Хоча критиків "реформи" вдосталь, проте вони, як правило пов"язують труднощі Пенсійного фонду з складною демографічною ситуацією, і загалом визнають її необхідність, пропонуючи лише її пом"якшити, знайти додаткові джерела виплати пенсій.

Проте, на наш погляд, проблема з наповненням Пенсійного фонду полягає не в демографії, яка не є такою драматичною, як нам намагаються змалювати, а тої економічної політики яку проводить керівництво України впродовж останніх 20-ти років. Без кардинальних змін в економіці, Пенсійний фонд буде залишатися дефіцитним. А намагання скоротити пенсійні виплати будуть супроводжуватись скороченням відрахувань до пенсійного фонду та новим дефіцитом.

Отже, насамперед спробуємо з`ясувати скільки в нас пенсіонерів та хто їх годує. Згідно до даних Держкомстату в 1991р. в Україні було 13,084 млн. пенсіонерів. У 90-х роках кількість пенсіонерів зростала, досягши свого апогею в 2001 р. – 14,447 млн. Після чого кількість пенсіонерів має чітку тенденцію до зниження.: 2005р.- 14,065 млн., 2009р.- 13,721 млн. Тобто, кількість пенсіонерів не є проблемою для Пенсійного фонду. Більш того, коли спостерігалася максимальна кількість пенсіонерів у 1999-2001рр., Пенсійний фонд не лише не був дефіцитним, але й мав надлишок коштів. Стабілізувалися і відносні показники. Якщо в 1990р. частка пенсіонерів в населенні країни становила 25,2%, в 2001р – 29,5%, в 2003р. – 30,1%, в 2005р.- 29,9%, 2010р.- 30,0%. Тобто, частка пенсіонерів протягом останніх 9 років залишається стабільною, а розповіді про збільшення кількості пенсіонерів є нічим іншим, як вигадкою-лякалкою для проведення антинародної політики.

Кількість зайнятих (тобто тих, що працюють по найму, або індивідуально, чи на особистому підприємстві, господарстві) також стабілізувалася. 1990р. 25,419 млн., 2000р. 20,175 млн., 2009р. 20,191 млн. Співвідношення кількості зайнятих до кількості пенсіонерів за останні роки навіть дещо покращалось. Якщо в 2001р. на одного пенсіонера припадало 1,40 зайнятих, то в 2009р. 1,47. Звідки ж інформація, яку розповсюджують політики та чиновники, про те що зараз на одного пенсіонера припадає один працюючий? Очевидно, вони використовують для цього інший показник – кількість найманих працівників (тобто тих, що працюють за наймом на підприємствах, отримують легальну зарплату, на яку й нараховуються відрахування до Пенсійного фонду). Тут зміни дійсно драматичні. Якщо в 1990р. в Україні було 24,666 млн. найманих працівників, то в 2000р. – 16,044 млн., а в 2009р. – 12,948 млн. Причому, кількість найманих працівників знижувалася навіть в передкризові 2000-ні рр. разом зі зростанням ВВП. І лише за 2009р. знизилась майже на 1 млн. осіб.

Що означають ці дані? Те що українська економіка постійно скорочує робочі місця, а отже – деградує. Так в 2000р. було вивільнено 254,1 тис.працівників, 2005р. -  132,5 тис., 2009р. – 175,0 тис. При цьому попит на робочу силу скорочується. В 2005р. на одну вакансію претендувало 4,8 офіційно зареєстрованих безробітних, в 2009р. уже 8,2. Ті хто втратив роботу, не мають можливості працевлаштуватися. Вони змушені займатися дрібним підприємництвом, перебиватися випадковими заробітками, виживати за рахунок своєї присадібної ділянки, тощо. Якщо, в 2000р. таких самозайнятих людей було 4,131 млн., то в 2009р. вже 7,243 млн. І виходячи з існуючих тенденцій, їх кількість буде зростати й надалі.

Отже, проблема наповнення Пенсійного фонду полягає в скроченні кількості найманих працівників, які і є основними платниками пенсійних внесків. Якщо у 2000р. на 100 пенсіонерів припадало 111 найманих працівників, то у 2009р. лише 94. При збереженні існуючої системи господарювання це співвідношення буде тільки погіршуватись.

Яким чином пропонує вирішити цю проблему Уряд? Звісно через скорочення витрат. Зокрема, згідно до Меморандуму укладеному з МВФ, Уряд зобов`язався підвищити пенсійний вік для жінок на 5 років до 60 років, збільшити трудовий стаж на 10 років – до 30 років для жінок та 35 років для чоловіків та збільшити страховий стаж з 5 до 15 років. Ці самі положання містять закони, що винесені на розгляд Верховної Ради. Їх ухвалення позбавить права на отримання пенсії більшість громадян України. Посудіть самі: державне соціальне страхування було впроваджено в Україні лише на початку 2000-х рр. Тобто на даний момент в Україні немає жодної людини зі страховим стажем 15 років і в найближчі роки таких не буде. Тобто, на вихід на пенсію фактично накладається мораторій. Щодо трудового стажу, то з наявних 22,7 млн. громадян працездатного віку лише 12,9 млн. зберігають шанс його набрати. Майже 10 мільйонів наших співвітчизників з проведенням так званої Пенсійної реформи назавжди втратять шанс отримати пенсії. Та й тим щасливчикам, які цей шанс ще зберігають, не варто тішитися. При існуючих темпах скорочення найманих працівників мало кому з них вдасться відпрацювати 30-35 років на підприємствах які сплачують внески до Пенсійного фонду.

           Пенсійна реформа в нинішньому вигляді є відмовою держави від пенсійного забезпечення громадян, що суперечить Конституції України. Незважаючи на короткотривале зниження дефіциту Пенсійного фонду, яке забезпечать вищевказані новації, нове скорочення робочих місць і відповідне скорочення пенсійних відрахувань буде породжувати новий дефіцит. Врешті-решт коло пенсіонерів обмежиться лише держслужбовцями. Тільки зростання економіки за рахунок реального виробництва, а не накачування грошовою масою, як це відбувається нині, дозволить кардинально змінити ситуацію на ринку праці, а відтак і наповнити Пенсійний фонд.

Очевидно, що Пенсійна реформа буде мати фатальні наслідки для суспільства. Позбавлення пенсій, а відтак засобів для  існування  мільйонів людей, значно загострить конкуренцію на ринку праці. Наведені нами дані свідчать, що Україна має надлишок трудових ресурсів, тобто ті хто, буде змушений ,завдяки новому закону, відпрацювати додаткові роки просто не знайдуть роботу, або зберігши за собою своє робоче місце, позбавлять роботи молодь. Як наслідок, нас чекає зубожіння населення, що в свою чергу призведе до скорочення попиту на товари і послуги, нового скорочення виробництва, нового скорочення робочих місць. І так далі по колу.Утопічними виглядають пропозиції де-яких чиновників та політиків, щодо сплати пенсій за рахунок добровільних відрахувань працівників та підприємств в ті чи інші фонди чи страхові компанії. Підприємствам додаткові витрати не потрібні, тому подібна практика буде досить обмеженою. Що стосується громадян, то таку розкіш можуть дозволити собі лише високооплачувані працівники, чи успішні бізнесмени. 90% наших співгромадян мають гроші лише на самі необхідні сьогоденні потреби. Навіть, якщо їм вдасться щось відкласти, то цих грошей навряд чи стане на пристойне життя на старості. До того ж , як протидіяти знеціненню коштів? Якому банку, інвестиційній чи страховій компанії їх можна довірити, хто гарантує, що через кілька років вони не зникнуть разом з пенсійними грошима? Отже, гарантовано забезпечити пенсії громадянам може лише

держава.