1150 річчя Русі та Президентські вибори в Росії. Місце України в цій операції.

Прочитав «Україна готується до інформаційних і психологічних війн» http://www.dw-world.de та здивувався, що ми знову готуємося. Колись я вже таке читав, чув і проходив.

У 1993 році на базі львівського військового-політичного училища було сформовано чудовий факультет для підготовки спеціалістів міжнародної інформації. Нажаль, як завжди у нас все гине через сімейні зв’язки, батьківську опіку своїх чад і в бажанні окремих офіцерів отримати звання генерал не в бою, а у вислужуванні перед вищестоящим командуванням.

Так сталося і з факультетом з підготовки спеціалістів міжнародної інформації відділення військової підготовки «Львівська Політехніка» у послідуючому Львівський військовий інститут.

З першого набору у 1993 році набрали 85 % татових синків та доньок Головного управління розвідки МО України. Для цієї когорти курсантів, любі татусі одразу забронювали на перед посади у головному управлінні розвідки МО України, чим заклали основу непрофесійності управління сьогодні.

Незважаючи на чудово підібраний викладацький склад, синки та доньки ну ніяк не бажали навчатися, але майже усі отримали червоні дипломи.

Викладачами були професори, доценти з Львівського державного університету ім. І. Франка, «Львівської політехніки» та офіцери, які на практиці пройшли кухню військової та політичної розвідки.   Досі вдячний М. Мацяху, С. Швецю,  В. Торопчину, В. Петрухіну, В. Іванову, В. Мертенсу та багатьом  іншим.

Прикро, що військово-політичне керівництво розбазарило молодих спеціалістів, не беручи до уваги вищезгадану когорту, а згодом закрило взагалі факультет.

Доречи в Росії, ще з радянських часів існує цілий інститут, який підготував не одне покоління спеціалістів і успішно робить це сьогодні.

Мабуть наші військово-політичні стратеги сподіваються до цієї роботи долучити інших татових синків та доньок з Київського інституту міжнародних відносин. Лише одне питання, про яку ефективність може іти розмова, коли ці синки та доньки не знають і не бажали чути про тактику ведення бойових дій, жодного разу не пройшли марш кидок з повною викладкою. Невже вони сподіваються, що інформаційні та психологічні операції мають лише місце у дипломатичних відносинах або у роботі з масами. Україна у буремні 1918-1922 роки вже проходила таку практику, вийшло плачевно.

Як бачимо з практики подій у Персидській затоці, Балканської кризи, другої війни з Іраком, подій у Лівії, Ємені - там дипломати потрібні лише для підпису. Усю роботу проводять інші особи,  які чудово володіють не лише мовами та дипломатичним протоколом, а і іншими тактичними знаннями.

  Сьогодні, лише на початковому етапі у Росії впроваджується спеціальна операція, а Україна вже її програла. Черговий раз ми не готові, вимушені проковтнути пілюлю зневаги та ляпас.

Наші татові синки та доньки у посольствах, консульствах лише любуються своїм статусом, пурхають у повітрі дипломатичного протоколу та у мріях про відпочинок на Мальдівах. Своєю бездіяльністю, непрофесійністю провалили розвідувальну роботу на території перебування. Фактично підставили Президента України.

Військово-політичне керівництво мусило оволодіти інформацією та повідомити Президента України ще на початковому етапі підготовки Указу про проведення  святкування 1150 річчя зародження Русі, або у крайньому випадку в період  перебування такого Указу на робочому столі у Медвєдєва.

  Таким чином, Президент міг би доручити нашим генералам, спеціалістам та експертам з Ради національної безпеки і оборони України підготувати та провести свою інформаційно-психологічну операцію та бути на білому коні переможця.

Вийшло, як завжди, Президент України постав перед фактом їхати чи не їхати, звичайно поїде і лише, як запрошена особа на свято країни, яка опосередковано має відношення до Русі.

Крім того, саме свято є інформаційно-психологічною операцією з підготовки виборчої президентської компанії в Росії. І знову наш Президент є лише фігурою у чужій грі. Черговий раз, Президент має віддуватися за бездіяльність військово-політичного керівництва. Адже вони думають, як через афілійовані з ними компанії накормити рядовий та сержантський склад, а не про інформаційно-психологічні операції.