Про ситуацію....

Так багато думок, асоціацій, емоцій викликає юлєпосадка, що одразу і не сфокусуєшся. І якось хочеться в голові ув’язати цей демарш та побачити чітку зрозумілу (та бажано, конструктивну) логіку… А в голові – одні запитання і взаємовиключні тези, з них і п

1) Виглядає так, що Юля хотіла бути заґратованою. Поведінка була дуже провокаційною і не клюнути на неї було практично неможливо.  Навіщо? З тюрми,  як це не дивно, Юлькин голос таки дійсно чутно дужче, в цьому вона таки права. Причому тепер уже почули  навіть ті, хто сором’язливо затуляв вуха. Я маю на увазі колег по опозиції, які б і не хотіли бачити Юльку лідером, однак сама ситуація провокує їх зближення навколо цієї фігури.  Якщо вже навіть Гриценко, ярий юлєненависник готовий долучатися до акцій протесту – це про щось говорить. Ніхто з досі вільних опозиціонерів не хоче в каталажку, а тенденція вимальовується така, що шанси зростають з кожним днем. Доводячи ситуацію до можливого максимуму, вона просто ставить і Євросоюз, і Штати, і колег по опозиції, і громадян України перед необхідністю зробити чіткий вибір та публічно виявити його. Просто промовчати – значить згодитися з тим, що такі дії влади є припустимими.
2) Навіщо було докладати таких зусиль з цим Євросоюзом, щоб так бездарно зводити нанівець всі зусилля? Якось логічно було б для ПР одразу скласти лапки і дрейфувати в сторону Митного Союзу. Так ні ж: пнулися, заяви робили, тиск братів менших-нерозумних витримували. І на тобі…. Виглядає так, ніби дві протилежні осередки в ПР тягнуть в різні сторони, жоден крок в одному напрямку не залишається без контр виступу в протилежний бік. І виглядає так, ніби група Льовочкіна таки перемагає.  В такому випадку, юлєпосадка  має здорово вздрючити западників….
3) Овоч виглядає в даній ситуації просто маріонеткою, яка не здатна ні аналізувати ситуацію, ні приймати рішення, ні  навіть спрогнозувати наслідки для себе та своєї родини (не говорячи вже про Україну).  Не бачить того, що кожен наступний крок знищує майбутнє його політ сили, його перспектив, як політика – це треба бути або дуже тупим, або дуже ізольованим від інформації…
4) Народ розмірковує (чи я помиляюся?): виступати на захист демократичних свобод (навіть під прапором багатьом нелюбої Юльки)? Чи зачекати до осені, яку так нахвалюють політологи? Хоча  що за дивна традиція мерзнуть під снігопадами та зливами? Серпень же - саме те. Картоплю ще не копають, тепло і можна протестувати без палаток.  Однак головним питанням є: «А як чинити з втраченими надіями 2004 р? Ми за них стояли, а вони не виправдали нашої довіри та наших зусиль? Як можна вдруге довіритися тим, хто так ганебно профукав….» І паралельно в головах крититься: «Як в Білорусії – не хочеться, як в Росії – не хочеться….». Я б сказала так, що зараз у багатьох в головах крутяться ці думки. І саме вони є гирьками, які перекладають на терезах рішення прості українці.