Власник сторінки
Адвокат, член Ради Адвокатів міста Києва
Відповідь на це питання я знайшов в 1990 році.
В 1989 році я у складі військового контингенту залишив територію Афганістану. Як я туди попав 1988 році заслуговує на окрему історію, але то іншим разом.
На залізничному вокзалі в Черкасах, потяг з Москви, на якому приїхав «дємбель» Андрій Мамалига (тобто я), зустрічав мій брат Володимир з жовто-блакитним прапором на лацкані жакету. Саме тоді я вперше дізнався про Народний Рух, Українську Гельсінську Спілку.
Україна кипіла національними пристрастями вже тоді. Хто б що не казав, але національне піднесення в ті роки було неймовірне. Саме тоді я познайомився із політичними в’язнями Анатолієм Лупиносом та Юрієм Шухевичем, які справили неймовірне враження дуже вольових людей .
Правда методи боротьби були більш ніж прозаїчні - листівки, самвидав, небагатолюдні мітинги (Черкащина все ж таки не Львів та не Київ). КДБ намагалося контролювати ситуацію хоча б на місцях.
Саме тоді я очолив районну Спілку Незалежної Української Молоді в місті Шпола, яка разом з місцевим Народним Рухом проводили акції типу мітингів, які більше викликали подив ніж цікавість місцевого населення. Серед, так би мовити, «радикальних» акцій, проведених особисто мною - підняття жовто-блакитного прапора в центрі міста Шпола в 1990 році .
Оскільки стяг я причепив до 20 метрової тополі ще о п’ятій ранку, зняти його місцеві комуністи спромоглися лише після 12-ї години дня. Галас був неймовірний - по тривозі підняли весь районний відділок міліції, відділення КДБ, райком партії та пожежну частину. Але остання не змогла допомогти, бо пожежна драбина не діставала на цю висоту. Зняти жовто-блакитний стяг зміг лише якийсь пройдисвіт, який відбував п'ятнадцять діб адміністративного арешту в РВВС за обіцянку дострокового звільнення.
Працював я на той час в районному будинку культури, де по вихідним дням «крутив» дискотеку для молоді під вигуки «слава Україні!» та пісні "Братів Гадюкіних".
Нарешті, у вересні 1990 року, терпець у місцевої влади урвався, і я став ізгоєм в цьому районному центрі. Тут я зрозумів, що система жива та працює як годинник .
Але в 1991 році комуністи цілковито перефарбувалися в жовто-блакитний колір. Це було моє перше політичне розчарування…
Черкаси, 1990 рік. фото з архіву Володимира Мамалиги
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.