Агонія правди чи правосуддя!

Нас всіх запевняють, що ми живемо в демократичному суспільстві, де судді підкорюються закону і конституції. А якщо насправді цього не відбувається? Якщо суддя керується інтересами конкретної особи і підкорюється корупційним правилам співіснування «суддівс

Компетентні юристи і державні чиновники запевняють, що на такі випадки є Вища кваліфікаційна комісія суддів України, яка розбереться і прийме заходи щодо поновлення порушених прав громадян. Крім того, є Вища рада юстиції, яка також може за певних умов розглядати скарги на суддів та притягати їх до відповідальності. Це так практично і надійно … на папері. А насправді, за всю мою кар’єру українського юриста, ця ВККС не прийняла жодного рішення стосовно судді по скаргам «з вулиці». Складається враження, що ця комісія створена лише для того, щоб «покривати» злочинну діяльність суддів всіх рівнів і видаляти «білих ворон». Про ВРЮ, я також доброго слова від пересічних громадян не чув. Я можу заприсягтися, що захисту від свавілля судів у громадян України немає.

Якщо суд йде про дрібне майно чи штраф за перевищення швидкості, вам не складно змиритися і сплатити кошти, навіть якщо всі права були на вашу користь. А якщо ставка – життя, чи єдине житло, чи бізнес? Громадянин приходить в суд і бачить, як його позбавляють життя - нагло, цинічно, підло. Що йому робити, до кого бігти? Це дуже складне і неоднозначне питання, на яке немає простої відповіді.

Наші громадяни, схильні до бунту, починають партизанську війну. Вони звертаються скрізь, ловлять чиновників за руку, роблять самопідпали, чинять індивідуальні акції протесту. Боротьба має відбуватися в суді, саме там вирішується доля справи, але там громадянин безсилий щось змінити. Як правило ці акції приводять людину до лікарні чи тюрми, а «грабіжники в законі» святкують перемогу.

Правозахисники йдуть іншим шляхом – вони фіксують порушення з боку судді, подають всі передбачені законом скарги до ВККС чи ВРЮ, але у той же час процесуальними заходами блокують роботу суду, не дають йому постановити остаточне рішення. Суть цих заходів така: намагатися реалізувати в суді кожне із своїх прав передбачених законом, а якщо суд не дає такої змоги – блокувати процес шляхом заявлення відводів і заперечень. Коли таких зауважень стає більше ніж це пристойно виглядає, суддя заявляє самовідвід і передає естафету іншому. Це складний, але ефективний шлях, який призводить до «нічиї», а інколи навіть до перемоги. Є певний ризик, що «суддівська верхівка» оголосить тебе ворогом «системи» і дасть команду знищити бунтарів, які не згодні підкоритися злої долі. Тоді відбувається те, що зараз відбувається з Михайло Крамаренко, правозахисником, сміливою людиною, яка кинула виклик корупційній системі і перевертням в погонах і мантіях.

Михайло Крамаренко не мав бездоганну репутацію в свої молоді годи, але життя змусило його замислитися. Разом зі своєю мамою, він переїхав до Києва де мав намір розпочати нове життя. Але не судилося, старі судимості привернули увагу правоохоронців, які не ловлять злочинців (бо це складно), а шукають безневинних, на яких легко «повісити» нерозкриті злочини. Саме такою жертвою став Крамаренко. Його захопили зненацька, били, залякували і він підписав, що напав на громадянина і пограбував його. На самому початку слідства, коли кати в погонах, вирішили що з Михайла досить, його перевезли в слідчий ізолятор. Позбавившись від цих перевертнів, Михайло одразу став писати скарги, заявляти, що невинний, вимагати справедливості. Але все це було марно. Наша правоохоронна людожерлива система, не жаліє нікого. Байдуже винен ти або ні. Головне щоб правоохоронці жили добре і годували свої родини грошами сплаченими за безневинних жертв! Але в цьому випадку, міліціонери відчували себе так вільготно, що взагалі не потурбувалися про докази вини Крамаренко. Навіть потерпілий по справі з першої очної ставки з Крамаренко заявляв, що це не він, бо грабіжник був зовсім інший на вигляд. Крім того, телефон, який був у потерпілого мав зовсім інший номер, ніж той що був у Крамаренко. Отже доказів вини не було. Але суд, справжнісінький український суд, визнав Михайла Крамаренко винним і призначив йому покарання – п’ять років позбавлення волі. Саме на цьому етапі, мати Крамаренко звернулася до правозахисників. Коли ми побачили матеріали справи вперше, навіть не повірили, що фальсифікатори і суд можуть так відверто казати на біле – чорне, зазвичай це робиться більш пристойно. Навіть апеляційний суд не витримав такої кількості нісенітниць і скасував цей вирок. Але система не здалася, Михайло залишався за ґратами, а правоохоронці розпочали пошуки вини. Загалом це тривало три роки! Три роки міліціонери шукали і не могли знайти доказів, а Крамаренко чекав своєї долі в слідчому ізоляторі. Насамкінець, нерви здали у Апеляційного суду міста Києва і він своєю постановою звільнив Крамаренко з-під варти. Як це відбувалося і що було потім можна побачити тут.

Незважаючи на нісенітниці у обвинуваченні, справа знову потрапила до суду, де досвідчений у таких справах суддя Федосєєв С.В. вирішив показати всім, хто ще залишав надію на імовірність законного правосуддя в Україні, що його годі чекати у найближчі сто років. Суддя одразу показав всім свої наміри: всі сфальсифіковані докази ретельно вивчалися, підшукувалися інші підтвердження «вини», а всі докази захисту просто відхилялися, без належного вивчення. Дійшло до того, що суддя перекручував слова свідків і наказував секретарю писати інше. Слідчий, що фальсифікував справу, також був допитаний, але він нічого «не пам’ятав»! Зрозуміло, що після лише однієї відповіді на всі запитання, Крамаренко поцікавився у свідка, чи не хворіє він на амнезію і одразу почув від судді, що це образа слідчого і він робить зауваження за незаконний тиск на слідчого. Ви бачите, суддя може захищати права свідків! Він не вважає образою, коли слідчий відверто бреше в суді, він не вважає образою, коли йому передали на розгляд вочевидь сфальсифіковані матеріали, він не вважає образою, що корумпована система просить його запроторити за грати безневинного! Він вважає образою, коли захист має сумніви щодо дієздатності слідчого, якій «нічого не пам’ятає»! Отакий оскал правосуддя! Далі ще більше!

Михайло Крамаренко разом з правозахисниками організував акцію протесту під ВККС України і почав вимагати притягнення судді до відповідальності. Крім того, в судовому процесі був заявлений відвід прокурору. А ще правозахисники почали знімати на відео, як суддя Федосєєв проводить наради зі слідчим, прокурором, з одним єдиним питанням – як покарати безневинного, і виправдати злочинців у погонах і мантіях. Уявити собі масштаб цих нарад, лють і ненависть цих «захисників закону» до правди і справедливості мали змогу лише учасники, що спостерігали за процесом. Суддя був у відчаї, а тому йшов відверто проти закону. В решті-решт, прокурор за згодою судді заявив у суді, що Михайло Крамаренко разом із правозахисниками тиснуть на нього. В обґрунтування своїх заяв, прокурор навела ситуації коли її фотографували правозахисники під будівлею суду, де вона сідала за кермо авто, вартістю у 50 000 євро. Звідки у прокурора такий авто? Крім того, були роздруковані статті з сайту «Об’єднання Богдана Хмельницького» критичного напряму. Все це прокурор вважав тиском на нього, а суддя підтримав її і … відправив Михайло Крамаренко до в’язниці. Отже безневинна людина, яка три роки просиділа у слідчому ізоляторі без будь-яких підстав, знову під вартою. Наступного судового засідання суддя погрожуючи арештами вигнав правозахисників із залу суду, а розгляд справи став нагадувати славетні трійки комуністів, де вирок був єдиний – розстріл, а вина – класовий ворог. Звичайно, що Михайло Крамаренко був також видалений із залу як такий, що заважає правосуддю. Останнє судове засідання відбудеться у вівторок 20.09.2011 року. Ми не сподіваємося на законність вироку чи щось таке, ми сподіваємося, що нахабство судді, його віра у безкарність і всесильність покровителів, призведе до народного гніву, який, в решті-решт, покладе край роботі людожерливої машини правосуддя, яка щороку позбавляє 150000 громадян України долі і майбутнього. Люди не виходять на вулиці, бо вважають цей засіб боротьби неефективним. Можливо це так і є, але це єдиний засіб боротьби, що залишився у громадян України.

Далі буде. Запрошуємо до зали суду всіх, хто вважає, що ми перекручуємо факти або відверто брешемо. Краще це побачити!

Денис Ципін, голова ЮК "Центр конфліктології і права"