ЗЕМЕЛЬНА “АФЕРА ТИСЯЧОЛІТТЯ”

Загальновідомо, що найцінніше матеріальне надбання, котре має будь-який нарід, - це його земля.

...
     
Як ясно показує Історія, формування та розширення національної території, особливо за рахунок сприятливих для людського мешкання та господарської діяльності просторів, є ключовим елементом того, на чому базується сукупний потенціал кожного конкретного народу. Нація без державної території, без “народного дому”, в якому горить “вогнище народного духу” – неповноцінна і неповноправна, за визначенням. Тому переважна більшість воєн в історії людства велася саме за землі.

Проте, у сучасних умовах фактичного обмеження національних суверенітетів певним “світовим порядком” та спільним правом регіональних інтеграційних об’єднань, таких як, зокрема, ЄС або ЄврАзЕС та “Митний союз” на основі колишнього СССР, складається ситуація, коли завдання, аналогічні до тих, які розв’язувалися раніше шляхом війни, нині в багатьох випадках можуть бути опановані цілком мирними засобами. Нація може мати формальний суверенітет над певною територією, проте – фактично не мати з нього жодної користі, або мати лише мінімальну, якщо її надра, земна поверхня та зведені на цій поверхні об’єкти інфраструктури на підставі приватного права фактично належать чужинцям.

Саме перед такою загрозою нині, на жаль, опинився український народ. При цьому, диявол, як завжди, ховається не там, де його зазвичай шукають, а в малопомітних, на перший погляд, "дрібницях”.  



05 липня 2011 року Верховною Радою України було прийнято, а 02 серпня 2011 р. – підписано президентом В.Ф.Януковичем Закон України “Про Державний земельний кадастр”. Цей Закон вносить суттєві зміни до порядку реєстрації та посвідчення прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки, що на практиці може призвести до масових порушень задекларованих державою прав власності українців на землю.

На теперішній час, відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності громадянина чи юридичної особи на земельну ділянку посвідчується “державним актом на право власності на земельну ділянку”. В разі зміни власника земельної ділянки нотаріус та міський або районний відділ Державного агентства земельних ресурсів роблять на державному акті відмітку про відчуження земельної ділянки та реєстрацію прав на неї. У відмітці вони зазначають документ (договір міни, свідоцтво про отримання спадщини тощо), на підставі якого відбулася зміна прав власності.

Саме цей документ – Державний акт власності на землю – знаходиться “на руках” у власника землі та дозволяє, у разі будь-якої потреби, довести належність даної земельної ділянки саме йому.

Натомість, відповідно до нового Закону (підпункт е) пункту 5 “Перехідних та прикінцевих положень”) право власності або користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” – у Державному реєстр прав на нерухоме майно, який ведеться органами Міністерства юстиції.

Водночас, Закон передбачає, що Державний земельний кадастр – це “єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах Державного кордону України”, їхнє цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх грошову оцінку та, в тому числі, – “про розподіл земель між власниками і користувачами”.

Таким чином, законодавчо встановлюється подвійна реєстрація земельних ділянок (у “Державному кадастрі”, що ведеться органами Держземагентства та “Державному реєстрі” Мін’юсту), причому саме реєстрація в земельному кадастрі буде первинною, а реєстрація прав на земельну ділянку як “нерухоме майно” - здійснюватись на її основі.

Відповідно до п. 8 ст. 24 ЗУ “Про Державний земельний кадастр” на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки її власнику видаватиметься вже не Державний акт власності на землю (які з 01 січня 2013 року взагалі більше не видаватимуться), а лише – “витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку”. Аналогічна виписка видаватиметься людині місцевим органом юстиції з “Державного реєстру прав на нерухоме майно”.

При цьому, хоч пункт 10 “Перехідних та прикінцевих положень” Закону України “Про Державний земельний кадастр” стверджує що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, “є дійсними”, тим не менше частина 10 статті 24 Закону чітко визначає, що: “Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: ... якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано.”

Отже, після 01 січня 2013 року теперішні власники Державних актів власності на землю, не дивлячись на те, що зазначені акти формально проголошуються “дійсними”, для посвідчення своїх прав на належні їм земельні ділянки змушені будуть В РІЧНИЙ ТЕРМІН пройти ПОДВІЙНУ перереєстрацію цих ділянок: в органах Держземагентства та Мінюсту, відповідно.

В разі ж, коли вони не встигнуть виконати зазначене у встановлений термін, реєстрація їхніх земельних ділянок у “Державному земельному кадастрі” буде СКАСОВАНА, що далі призведе і до ВТРАТИ НИМИ відповідних “речових прав”, себто, простою мовою, ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ. Тоді як з величезними труднощами оформлені свого часу “чинні” державні акти власності на землю, видані державою людям впродовж двох попередніх десятиліть, лишаться на руках у громадян як “красиві папірці”, позбавлені будь-якого реального змісту. Адже скасоване буде саме ПРАВО, яке вони посвідчують.

Зрозуміло, що з високою ймовірністю таке трапиться саме із громадянами – власниками державних актів власності на землю, виданих їм або їхнім спадкодавцям у процесі розпаювання земель колишніх колгоспів. Після чого звільнені, таким чином, від їхніх теперішніх власників-українців землі зможуть потрапити на “ринок землі” для повторної (вже справжньої!) приватизації крупними аграрними компаніями, які діятимуть для цього, у разі потреби, через підставних фізичних осіб.

Чи буде при цьому така повторна приватизація здійснена формально, або держава передасть набуті нею ділянки, скажімо, “в оренду на 99 років” – справа суто юридичної техніки. Головне, що поки “наївні тубільці” ведуть боротьбу за “мараторій на торгівлю землею” як ФОРМАЛЬНИЙ ПРИНЦИП, сама ця земля за абсолютно шулерською схемою перестане де-юре бути їхньою.

Якими є реальні шляхи протидії такому ошуканству? – Один з них “політичний” – це термінове внесення відповідних змін у закон “Про Державний земельний кадастр”, які зберегли б статус державних актів власності на землю (і аналогічних їм “актів на право постійного користування землею”) в якості основних документів, котрі посвідчують земельні речові права. Проте, маючи в країні НЕУКРАЇНСЬКУ владу, зробити це уявляється мало реальним. Принаймні, звернення громадських організацій-членів утвореної 16 червня цього року Громадської ради при Державному агентстві земельних ресурсів України про необхідність термінового прийняття таких законодавчих змін досі лишається без будь-якої відповіді Уряду. Натомість, сама Ради була 31 серпня фактично знищена шляхом проведення “повторних установчих зборів”, на які викривачів “земельної афери тисячоріччя”, включаючи автора цих рядків, просто фізично не допустили – без будь-якої скількись переконливої правової мотивації.

Не набагато більше надій лишається сьогодні і на депутатів Верховної Ради, більшість із яких протизаконно поєднує членство в Парламенті з фактичним продовженням комерційної діяльності в якості керівників та власників крупних підприємницьких структур. Багато хто з них, щоб там вони не казали з парламентської трибуни або на всіляких телешоу, відверто зацікавлені взяти участь у “великому земельному дерибані”. Тому й “боротьба проти торгівлі землею” ведеться ними в цілком віртуально-ідеологічній, а не предметно-нормотворчій площині. І ще більше – просто підконтрольні президентській владі через “силові структури” (прокуратуру, податкову міліцію, суд).

Тому, не припиняючи, а постійно посилюючи боротьбу супроти “режиму Януковича-Азарова-Тігіпка”, як такого, ще більш нагальним є одночасне з провадженням громадської кампанії за зміни в законі “Про Державний земельний кадастр” вжиття конкретних дій для забезпечення прав українців на землю з допомогою оформлення виписок із Державного кадастру та Державного реєстр прав на нерухоме майно. Без сумнівів, ефективно робити це можна не поодинці, а лише добре організувавшись.

Зв’язатися із уже діючою правозахисною робочою групою Громадської ради з питань земельної політики в Україні можна через Всеукраїнську профспілку “Народна солідарність” за тел. 044 2291167, 067 5487728, 050 8004546 або електронною адресою ссc@narsolidarnist.org.ua.