Режим Януковича:краткий обзор антиконституционного переворота и узурпации власти

Общественная организация «Мы – Харьковчане», официальное заявление о ситуации в стране. 14 ноября 2011 г. Харьков

Высшие должностные лица государства Украина в 2010-2011 году совершили антиконституционный переворот, установив на территории Украины антинародный режим правления. Проведенный юридический анализ деяний существующего режима свидетельствует о его полной нелегитимности.

В марте 2010 года в Верховной Раде Украины была создана так называемая «коалиция», которая была образована не политическими фракциями, составляющими большинство, как того требует Конституция, а с помощью предательства т.н. "внефракционных" депутатов. Президент Украины, который является Гарантом Конституции, фактически санкционировал данное нарушение основного закона, имевшее своей целью незаконный захват всей полноты власти. Голова Верховной Рады, прекрасно осознавая неконституционность своих действий, провозгласил создание «коалиции тушек», которая приступила к формированию Правительства Украины. Так называемая «коалиция» проголосовала за нового Премьер-министра Азарова Н.Я. В этот же день гражданин Азаров Н.Я. присвоил себе полномочия «Премьер-министра Украины» и вместе с остальными членами созданного антиконституционным способом так называемого «Кабинета Министров Украины» совершили захват высшего исполнительного органа страны, которым является Правительство Украины. Таким образом, граждане Украины Янукович В.Ф., Литвин В.М., Азаров Н.Я. и народные депутаты «коалиции тушек» совершили антиконституционный переворот с целью захвата власти, что является государственным преступлением.

В сентябре 2010 года Конституционный Суд Украины признал «ручные изменения» Конституции правомочными, тем самым узаконив НЕКОНСТИТУЦИННОСТЬ Конституции, которая действовала с 2006 года по 2010 год. Такого в мировой истории никогда еще не было. Итогом этого правового нигилизма стали изменения в государственном устройстве, а именно:

• Президент Украины Янукович В.Ф. присвоил себе намного больше полномочий управления страной, чем ему делегировал народ Украины в момент избрания.

• Верховная Рада Украины во главе с Литвином В.М. обманула своих избирателей, изменив политическое устройство страны без согласия народа.

• Правительство Украины во главе с Азаровым Н.Я. разработало антинародные Кодексы, которые направлены на грабеж и физическое уничтожение населения.

• Конституционный Суд Украины узаконил создание диктаторского режима.

Все действия антинародного режима Януковича направлены на использование государственного (народного) бюджета для личного обогащения правителей, подавления свободного украинского духа и уничтожение социальных гарантий. Своей противоправной деятельностью, направленной на системное нарушение Конституции Украины, гарантированных прав и свобод граждан, высшие органы власти поставили себя за пределы правового поля. Фактически речь идет об уничтожении конституционного строя высшими руководителями страны и их соучастниками:

• Верховная Рада под контролем дирижера регионала Чечетова методом "кнопкодавов" без участия самих народных депутатов принимает антинародные законы, ограничивающие социальные, гражданские права и свободы граждан, регулярно фальсифицируя результаты голосования;

• Правительство и другие органы исполнительной власти регулярно попирают Конституцию Украины и ее законы, издавая незаконные нормативные акты, приказы, распоряжения, направленные на экономическое уничтожение бесправного населения;

• Суды всех уровней, практически во всех спорах граждан с существующей властью, принимают сторону властей, вынося откровенно неправосудные решения.

Все доступные правовые способы решения проблем блокируются антиконституционными и преступными действиями всех без исключения ветвей власти - законодательной, исполнительной, судебной.

Что делать в этой ситуации гражданам страны, когда власть захвачена бандой государственных узурпаторов?

Для Граждан Украины, берущих ответственность за судьбу страну и желающих сохранить ее конституционный строй остается один путь - СОПРОТИВЛЕНИЕ. Сопротивление преступным властям, неподчинение преступным приказам, преследование всеми возможными способами государственных преступников. Создание для этих целей органов народной власти, которые возьмут на себя задачу устранения узурпаторов, восстановления конституционного строя и проведение свободных, честных выборов. Для этого всем активным гражданам необходимо приступить к формированию единого Гражданского Движения.

Председатель Правления ХОГО «Мы – Харьковчане»  -  Кальченко Юрий

Начальник юридического отдела  - Соловьев Евгений

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Антидержавний заколот режиму Януковича. Юридичне обґрунтування не легітимності, та пропозиції по відновленню Конституції України

І. Нелигітимність існуючих органів влади та правового поля

Існуюча ситуація в країні характеризується тим, що протягом 2010 року майже всі центральні  органи влади  втратили юридичну легітимність. Перший такий крок було зроблено у березні 2010 року Верховною Радою України та Президентом України.

11.03.2010 р. Голова Верховної Ради України Литвин В.М. оголосив про створення так званої «коаліції» в парламенті, до якої ввійшли (згідно із зробленим ним повідомленням) фракції Партії регіонів, фракції Комуністичної партії України, фракції «Блок Литвина» та окремі народні депутати, які не є членами вказаних фракцій. Вказана група осіб за сприянням Литвина В.М. оголосила себе «коаліцією депутатських фракцій» (хоча кількість депутатів у вказаних фракціях налічувала лише 219 осіб, тобто є меншою, ніж конституційна більшість), яка висунула на посаду Прем'єр-міністра України Азарова М.Я. і подала її на розгляд Президентові України Януковичу В.Ф. Незважаючи на явно антиконституційні дії так званої «коаліції», гр. Янукович В.Ф., який обіймає посаду Президента України, прийняв пропозицію цієї «коаліції» та вніс кандидатуру гр. Азарова М.Я. на посаду Прем'єр-міністра України, яка була втім проголосована членами так званої «коаліції». Того ж дня гр. Азаров М.Я., незважаючи на усвідомлення відверто антиконституційного характеру т. з. коаліції, привласнив собі повноваження «Прем'єр-міністра України» і, разом з іншими членами обраного в такий же антиконституційний спосіб так званого «Кабінету Міністрів України» фактично здійснив захоплення посади керівника та привласнення повноважень вищого органу виконавчої влади, яким є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ч. 6 ст. 83 Конституції України, «у Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України».

Відповідно до тлумачення вказаної норми Конституції України, наданої Конституційним Судом України (п.3.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №16-рп від 17.09.2008 р. по справі № 1-40/2008, яке є діючим та не скасованим до цього моменту), «словосполучення «коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України», що міститься у частинах шостій, сьомій, дев'ятій статті 83 Конституції України, слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України засадах об'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, які (депутатські фракції) на основі узгодження політичних позицій погодились на спільну парламентську діяльність».

Саме ця коаліція відповідно до ст. 83 Конституції України мала право подавати кандидатури Прем'єр-міністра України та здійснювати інші повноваження, закріплені Конституцією України за коаліцією депутатських фракцій.

Як зазначалося вище, т. з. «коаліцію» було створено за участю трьох парламентських фракцій, а саме - фракції Партії регіонів, фракції Комуністичної партії України, фракції «Блок Литвина». Відповідно до офіційних даних, загальна кількість депутатів в цих фракціях станом на ранок 11.03.2010 р. налічувала 219 осіб (фракція Партії регіонів – 172 народних депутата, фракція Комуністичної партії України - 27, фракція «Блок Литвина» – 20), тобто кількість депутатів у фракціях, які створили т. з. коаліцію, була меншою, ніж 226, та не складала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.

Тому є усі підстави вважати, що з боку громадян України Литвина В. М., Януковича В. Ф., Азарова М. Я. та інших осіб - депутатів Верховної Ради, а також членів т. з. обраного у неконституційний спосіб "Кабінету Міністрів України" мали місце дії, спрямовані на порушення діючої Конституції України, повалення конституційного ладу в Україні, захоплення та узурпацію влади.

Той факт, що пізніше, 06.04.2010 р.  Конституційний Суд України, прийняв рішення № 11-рп/2010, яким ухвалив відповідні дії, свідчить лише про співучасть більшості судді КСУ у відповідних державних злочинах. На момент прийняття рішення КСУ № 11-рп/2010 від 06.04.2010 р. щодо тлумачення ст. 83 Конституції України діяло (і продовжує діяти, оскільки є остаточним і не підлягає оскарженню) рішення КСУ №16-рп/2008 від 17.09.2008 р., тому свідоме невиконання цього рішення (тобто рішення №16-рп/2008), а також прийняття нового акту, що суперечить цьому рішенню, свідчить про завідомо неправосудний характер рішення КСУ № 11-рп/2010 від 06.04.2010 р., спрямованого на юридичне прикриття осіб, які є виконавцями вищевказаних державних злочинів.

30.09.2010 року Конституційним судом України було прийняте рішення №20-рп/2010, яким було фактично оголошено неконституційною ... Конституцію України в редакції, що діяла в період з 01.01.2006 року до вказаної дати, визнавши неконституційним та таким втрачає чинність Закон України „Про внесення змін до Конституції України“ від 8 грудня 2004 року № 2222–IV.

Фактично вказаним рішенням Конституційний Суд України в неконституційний спосіб змінив конституційний лад України. До того ж, рішення КСУ №20-рп/2010 від 30.09.2010 р. знову ж таки мало явні ознаки неправосудності, оскільки суперечило раніше винесеної тим же судом рішенню - Ухвалі №6-у/2008 від 05.02.2008 р., згідно з якою конституційне провадження у щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України „Про внесення змін до Конституції України“ від 8 грудня 2004 року № 2222–ІV не може бути порушено, оскільки "положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід’ємною складовою Конституції України – окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом № 2222–ІV його положення ... є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року".

Результатом вищевказаних дій стала остаточна втрата юридичної легітимності основних інституцій влади в Україні, оскільки:

- усі державні інституції України працювали протягом кількох років на основі конституційних норм, пізніше визнаних неконституційними.

- і президент і парламент були обрані відповідно до конституційних норм, які більше не визнаються дійсними,

- Президент України, після цього рішення, має набагато більше повноважень, ніж могли передбачити виборці, коли він обирався,

- діяльність основних державних органів у даний час базується на основі правил, змінених судом, а не на правилах, змінених Верховною Радою України як демократичним легітимним органом.

Крім цього, є очевидною співучасть Конституційного Суду в явно неправових діях, які мають ознаки державних злочинів, винесення ним завідомо неправосудних рішень, що також позбавляє легітимності і цей орган.

Фактично в період з березня по жовтень 2010 року вищими посадовими особами держави - Президентом України, народними депутатами України, що входять до т. з. "парламентської більшості" на чолі з Головою ВР Литвином В.М., членами Конституційного Суду України, членами призначеного у неконституційний спосіб Кабінету Міністрів України на чолі з Азаровим М.Я. здійснено державний переворот, результатом якого стало повалення існуючого конституційного ладу, привласнення окремими особами повноважень, на які вони не мали представницького мандата від народу України (тобто узурпація влади).

Наслідком цих дій стала практика з боку цих органів та посадових осіб постійного, нахабного і свідомого порушення норм Конституції України (як в редакції 1996 року, так і в редакції 2004 року), спрямованих на порушення або неконституційне звуження існуючого обсягу прав і свобод громадян.

Вказані дії призводять до втрати не тільки юридичної, але й суспільної легітимності майже усіх державних інституцій України, ставлять під сумнів нормативно-правові акти, що ними приймаються, провокують правовий хаос.

Зокрема, не можуть вважатися легітимними та такими, що підлягають обов'язковому виконанню громадянами, Закони України, які приймаються не більшістю від конституційного складу депутатів ВР (226 голосів), а шляхом маніпуляцій з електронними картками для голосування значно меншої кількості осіб. Саме в такий спосіб приймаються Закони, які спрямовані на обмеження прав та свобод громадян, послаблення соціальних гарантій, погіршення умов для більшості населення країни - наприклад, Податковий Кодекс, законодавство про пенсійну реформу та про зменшення пільг окремим категоріям населення.

Більш того системність, масовість та відверта зухвалість, з якою вищи органи влади порушують Конституцію, встановлені нею права та свободи громадян, свідчить про те, що внаслідок вищевказаного державного перевороту дія Конституції України, як основного закону держави, фактично припинена.

ІІ. Обґрунтування можливих дій громадян України, спрямованих на відновлення конституційного ладу та державності

Конституція України та її законодавство не передбачають випадків одночасного скоєння державних злочинів великою кількістю вищих посадових осіб, які контролюють майже усі гілки влади, але надають право окремим громадянам та органам влади можливість чинити супротив та присікати суспільно небезпечні діяння.

Відповідно до ст. 5 Конституції України, "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами."

Згідно із ст. 60 Конституції України, "Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність."

Ст. 36 КК України встановлює: "Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно 
небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади."

Згідно із ст. 39 КК України, "не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності".

Таким чином, законодавство України надає право громадянам України (як одноосібно так і в організованому порядку), по-перше чинити опір та протидіяти будь-яким незаконним діям та особам, що їх здійснюють, а по-друге - безпосередньо здійснювати владу, як народ України.

У конституційному праві деяких розвинених демократичних країн застосування цього права у випадках узурпації влади, порушення прав та свобод громадян декларується як право на опір.* Це право встановлюється також і міжнародними документами, які є частиною законодавства України.**

Отже, умови, коли найвищі посадові особи здійснили і продовжують здійснювати дії (в тому числі з використанням державних силових структур), спрямовані на повалення конституційного ладу, обмеження та знищення прав і свобод громадян, узурпацію влади - це і є той самий стан крайньої необхідності, в якому мають діяти громадяни України, їх об'єднання та ті органи та установи, які зберігають вірність Конституції України, її народу і державі. Правом та обов'язком цих громадян, інституцій органів та установ є здійснення таких дій, які за своїми засобами відповідають рівню суспільної небезпеки триваючим діям щодо ліквідації конституційного ладу, фактичної ліквідації України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. В умовах узурпації влади вищими посадовими особами України та скоєння ними цілої низки посадових та державних злочинів, такими заходами мають бути термінове відсторонення цих осіб від влади, створення тимчасових органів з управління країною та відновлення конституційного ладу. В той же час, Конституція України позбавляє обов'язку виконувати явно злочинні накази, в тому числі відверто неправосудні та неконституційні рішення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Конституційного Суду України, чия легітимність як в юридичному, так і в суспільному (громадському) сенсі втрачена остаточно.

ІІI. Що потрібно робити.

За таких умов перед усіма політичними та громадянськими інституціями України, її громадянами стає завдання - використати будь-які можливості задля припинення державного заколоту, відновлення конституційного ладу, ліквідації наслідків відповідних злочинних дій з боку вищих посадових осіб держави. Саме стаття 5 Конституції України надає право громадянам в умовах здійснення узурпації влади чинити супротив таким діям та використовувати норми прямої демократії, вирішуючи ті чи інші питання на своїх зборах, зібраннях, сходах, обираючи своїх представників безпосередньо, без впливу осіб, що захопили державну владу.

На таких принципах необхідно створити тимчасовий представницький орган влади, який візьме на себе відповідальність за ситуацію в країні, за організацію та втілення в життя від імені громадян України усіх можливих заходів, спрямованих на відновлення дії Конституції України, збереження держави та уникнення правового хаосу. Участь у створенні такого органу мають взяти ті державні органи влади, установи і організації, органи місцевого самоврядування, громадські організації, політичні партії, інші інституції громадянського суспільств та окремі громадяни, які залишаються вірними Конституції України та спроможні зробити все можливе задля відновлення конституційного ладу.

Керуючись Конституцією України, її законодавством, діючи в умовах крайньої необхідності, яка зумовлена фактичним державним переворотом та поваленням конституційного ладу за участю більшості вищих посадових осіб держави, цей представницький орган має прийняти такі рішення:

- про відновлення дії Конституції України в редакції 2004 року, припинення дії законодавчих та нормативних актів, прийнятих на порушення Конституції,

- про зупинення повноважень центральних органів влади, які брали участь у державному заколоті та поваленні конституційного ладу в Україні - Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України,

- про призначення тимчасово виконуючого обов'язки Президента України,

- про визначення тимчасового порядку про формування на базі інституцій громадянського суспільства, що об'єдналися на базі необхідності припинення державного заколоту та відновлення конституційного ладу, захисту прав і свобод громадян, перехідного законодавчого органу та тимчасового (до моменту відновлення конституційного ладу в Україні) наділення цього органу повноваженнями щодо видання законодавчих актів (декретів) обмеженого терміну дії,

- про призначення тимчасового (перехідного) Народного Уряду України,

- про тимчасовий порядок функціонування органів влади в період, необхідний для відновлення конституційного ладу та ліквідації наслідків державного заколоту,

- про створення на місцевому рівні на підставі Закону України «Про органи самоорганізації населення» активними громадянами будинкових, вуличних та квартальних комітетів, які візьмуть під громадський контроль діяльність місцевих органів влади,

- про створення Народного Трибуналу, єдиною функцією якого має стати розгляд справ щодо державних злочинів вищих посадових осіб держави та їх співучасників,

- про внесення подання щодо порушення кримінальних справ за фактом участі у поваленні конституційного ладу в Україні членів парламентської більшості Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України, членів Конституційного Суду України, Президента України та інших осіб,

- про внесення подання щодо накладення арешту на майно осіб, винних в організації та здійснення антиконституційного заколоту, пошук та повернення в Україну незаконно виведених за кордон майна та коштів цих осіб.

Вищевказані органи народної влади мають бути створені з головним завданням - стабілізація суспільно-політичної і правової ситуації, відновлення конституційного ладу, який має повністю відповідати букві і духу Конституції України, ліквідація наслідків державного заколоту та унеможливлення умов для узурпації влади, проведення вільних, рівних і демократичних виборів в органи влади усіх рівнів.

P.S. Автори цього тексту 16.03.2010 року подавали до Управління Служби Безпеки України в Харківській області "Повідомлення про злочин" в порядку ст.ст. 95, 97 Кримінально-процесуального кодексу України, в якому просили порушити кримінальну справу у відношенні громадян України Литвина Володимира Михайловича, Януковича Віктора Федоровича, Азарова Миколи Яновича та інших осіб за фактом скоєння ними порушень діючої Конституції України, спрямованих на повалення конституційного ладу в Україні, захоплення та узурпацію влади (http://maidan.org.ua/east/news/1268747492.html). Повідомлення було направлено до центрального апарату СБУ у м. Київ, але до цього моменту рішення за цим "Повідомленням..." про відсутність у діях зазначених осіб складу злочину не прийняте (автори не отримали відповіді по суті звернення).

Примітки: 

 * - "... коли довга низка правопорушень і зловживань владою, незмінно спрямована на досягнення тієї мети, виявляє намір підпорядкувати народ абсолютному деспотизму, тоді народ має право та обов’язок повалити такий уряд і встановити нову форму убезпечення народу в майбутньому" (Декларація Незалежності США, 04 липня 1776 року)

"Мета будь-якого політичного союзу - забезпечення природних і невід'ємних прав людини. Тобто - свобода, власність, безпека і опір гнобленню." (ст.2 Декларації прав людини та громадянина 1789 р., підтвердженої чинною Конституцією Франції 1958 р., додатково - визнана у 1971 р. Конституційною Радою Франції обов'язковим юридичним документом)

"Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеративною державою. Вся державна влада виходить від народу. Вона здійснюється народом шляхом виборів і голосувань, а також через спеціальні органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавча влада пов'язана конституційним ладом, виконавча і судова влада - законом і правом. Кожному, хто спробує усунути цей лад, всі німці мають право чинити опір, якщо не можуть бути використані інші засоби." (ст. 20 чинної Конституції ФРН 1949 р.)

 ** - "... беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення" (Преамбула Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року).