"Пакет з гречкою" - основна технологія майбутніх виборів

Партії починають формувати свої виборчі списки, а досвідчені мажоритарники – „обробляти” свій округ. В історії із округами ще не все ясно: основною інтригою тут залишається процес „нарізки” округів.

Наближається спекотний для України 2012 рік. Головна політична подія року – вибори до парламенту. Вже зараз партії починають формувати свої виборчі списки, а досвідчені мажоритарники – „обробляти” свій округ. Звичайно, в історії із мажоритарними округами ще не все ясно: основною інтригою тут залишається процес „нарізки” самих округів.

Ні для кого не секрет, і це питання вже не раз підіймалося соціологами – хто голосуватиме на виборчих дільницях. На це звертає увагу кожен кандидат, що йде по „мажоритарці” – „заміряє” округ за декількома параметрами. Один з них – портрет „свого” виборця. Тобто, фактично, цільові аудиторії, які реально проголосують за кандидата на тому, чи іншому виборчому окрузі.

І ось тут найцікавіше. Ми стаємо свідками того, що долю усієї країни, як правило, вирішує не так звана прогресивна частина населення, а якраз ті, хто приходить на виборчу дільницю. Як правило – це старше покоління. Зі своїм розумінням політики та шляху держави.

Люди старшого покоління також лають сьогоднішніх наших політиків, але прекрасно розуміють, що на дільницях все рівно за інших не проголосують. Цим і користуються політики теперішнього.

Як змусити політиків ставати інакшими? Змінити себе і стати іншими. І не плекати ілюзій.

Те, що в українській політиці все можна купити за гроші, породило суспільну апатію і зневір’я у завтрашньому дні. Політичний аутизм, політичний абсентеїзм та маргіналізація – стали основними ознаками суспільства.

Питання єдине: якщо ситуація із виборцями склалася таким чином, тоді із якими ідеями та гаслами підуть на вибори майбутні кандидати в народні депутати у 2012 році? Що пропонуватимуть?

Саме так. Гроші, і нічого крім грошей. Однак самою гречкою, або відремонтованою дорогою біля під'їзду виборця зараз не заохотиш. Немає дурних. Ситуація досягла такого абсурду, що зараз кандидатам-мажоритарникам потрібно буде купляти (в прямому сенсі цього слова) іншими подарунками. Наприклад, уявіть собі ситуацію, коли особисто до вас прийдуть представники того, чи іншого кандидата і запитають, щоб ви хотіли в своє обійстя в рамкам (наприклад) 3,000 гривень? Тобто, комусь знадобиться холодильник, комусь – телевізор, комусь – косметичний ремонт. Але для людини із пенсією у 800 грн. на місяць такий подарунок запросто зможе „потягнути” на відповідну галочку у виборчому бюлетені. Чому б і ні? А якщо таких кандидатів на окрузі буде декілька?

Наші „політики” самі загнали себе в глухий кут дріб'язкових меркантильних відносин із своїм виборцем. Їх настільки часто дурили гарними перспективами, „покращаннями”, „проривами”, „реформами”, що ніхто заново ТИМ САМИМ із ТИМИ САМИМИ ГАСЛАМИ вже не повірить. А от запити - зростають, людині хочеться бачити реальне (нехай і маленьке) „покращення” свого життя. І бажано тут і зараз.

Який вихід із цього абсурду? Вочевидь, єдиного рецепту немає, але якщо все-таки у нас залишається крапля ідеалізму, і ми хочемо жити в кращій країні, одним із реальних кроків здійснення делегування своїх представницьких функцій конкретній людині має стати і реальний механізм ВІДКЛИКАННЯ депутата зі своєї посади. Дискусія в цьому напрямку триває вже досить довго, і остаточно зрозумілим стало єдине – самі депутати у Верховній Раді НІКОЛИ не приймуть закон, який би дозволяв виборцям мати чітко прописану процедуру відкликання „свого” депутата.

Тобто, якщо це не хочуть зробити депутати, то це повинні зробити їхні виборці. Звучить утопічно, хоча маємо 2 реальних легітимних шляхи для цього: проведення всеукраїнського референдуму із цього питання, або – використати наступні парламентські вибори на свою користь. Необхідно запропонувати кандидату зі свого округу підписати юридичний договір із прописаною процедурою його відкликання. Звичайно, перше питання, яке виникає – для договору потрібні 2 сторони, одна з них – виборці – абстракція. Однак сам кандидат може запропонувати кожному охочому підписати такий договір із ним особисто. Це не гарантує кандидату необхідну кількість голосів в день виборів, але в разі виграшу, усі громадяни, що проголосували „за” і мають договір зі своїм кандидатом, мають змогу об'єднатися в єдину громадську організацію задля відстоювання свого права, закріпленого у договорі.

Вже чую і уявляю вигуки критиків, які читають цю нотатку. Звичайно, звучить утопічно. По-перше, ще не було такого прецеденту, щоб люди об’єдналися в єдиному пориві – відкликати свого депутата за неякісну роботу. По-друге, не було такого кандидата, який насправді б пішов на такий крок – тобто, підписав би такий договір із виборцем. Наскільки мені відомо, такі факти вже мали місце в історії передвиборчої боротьби в Україні, але використовувалось це як виборча технологія.

Звичайно, українське суспільство ще занадто аморфне, неактивне та не солідарне в боротьбі за свої політичні інтереси. Однак у цьому питанні потрібно бачити свій інтерес, як і у питанні „гречки” від кандидатів. Вже ні для кого не секрет, що політика – то не щось абстрактне, це передусім – реалізація конкретних інтересів, груп впливу. Саме тому нинішні депутати так безпечно себе почувають, адже знають, що їх майбутнє залежить від задоволення забаганок та інтересів цих груп впливу. А не від рядового виборця.

Тому рішення тільки за виборцем – чи вступати йому у гру під назвою „політика” і більш активно впливати з метою отримання власного інтересу, чи залишатися осторонь – і, врешті-решт, раз на декілька років отримувати свій „пакет із гречкою”.