Останній козир олігархів?

Олігархи поступово втрачають контроль над подіями в країні. Звичайно, звучить дещо перебільшено, однак кадрова політика Президента за останні півроку – яскраве підгрунтя для таких тверджень.

Олігархи поступово втрачають контроль над подіями в країні.

Звичайно, звучить дещо перебільшено, однак кадрова політика Президента за останні півроку – яскраве підгрунтя для таких тверджень.

Останні дні – не стали виключенням: на посаду очільника столичної Податкової адміністрації призначено Ірину Носачову, яка свій трудовий шлях починала на Донбасі і, за інформацією джерел, професійно пов'язана зі старшим сином Януковича – Олександром.

Ще одне, мабуть очікуване, але все ж таки – сенсаційне призначення Вищою радою юстиції судді Ігоря Темкіжева головою Вищого адміністративного суду України. Здогадайтеся, родом з якого регіону новопризначений голова ВАСУ, де будуть вирішуватися усі спірні моменти майбутніх парламентських виборів 2012 року.

Очевидно, що оточення Президента намагалося зіграти у власну гру і з впливом на Партію регіонів. З цим пов'язана і ситуація із „вливанням” партії „Сильна Україна” Сергія Тігіпка до лав ПР. Очевидно, що „стара гвардія” „регіоналів” розгадало цю не надто хитру комбінацію АП – відтепер „Сильна Україна” вчиться перебувати в політичній левітації.

Президент, використавши у своїх політичних цілях основних фінансових „гаманців”, намагається вийти на інший рівень відносин „влада-великий бізнес”. Вочевидь, спочатку йдеться про паритетні та рівноправні відносини, в подальшому – створення можливостей для диктату своєї волі як у бізнесовій сфері, так і у міжнародній площині.

Даремно вітчизняні та західні політологи порівнювали ув'язнення Тимошенко зі справою Ходорковського у Росії. Свого Ходорковського Україна може ще мати у майбутньому.

Чи розуміють це нинішні олігархи та очільники великого бізнесу в Україні? Певно, що так. І, скоріше за все, мовчати не будуть. Якщо не вдасться домовитися – а шансів для комунікації залишається все менше – спробують вплинути по-іншому.

Спочатку – тиском ззовні. Однак, як показує практика, цей метод не надто діє стримуючим елементом для нинішньої влади.

Отже, залишається найдієвіший вплив – вуличні протести. Або й реалізація „найстрашнішого сну” для всієї нинішньої влади – щось на зразок другого Майдану.

Ось тут може статися найцікавіше – гра на випередження. Влада може використати протести на свою користь, нейтралізувавши справжні протестні настрої суспільства та не давши зацікавленим групам використати цей козир на свою користь.

Який із сценаріїв переможе? Це буде залежати від того, чи вдасться великому бізнесу домовитися по нові правила гри із владою. І це вже стане зрозумілим за результатами парламентських виборів 2012 року.