Досвід перемог і поразок

чи потрібен дитині?

Зустрілась на днях із приятелькою. Давня приятелька, багато разом пережито. Стали собі на вулиці правити теревені. Аж тут незнайомець підходить та до співбесідниці: - То що там дочка? - Та начеб то нівроку, навчається. - Так само всіх перемагає, як і тут? Хай щастить їй. Та й пішов, а я вирішила розпитатися, що ж то за один і чому так аж цікавиться успіхами дітей моєї знайомої ***************************************************************************************

Київ. Змерзли. Кафе. Зайшли посидіти. Жінки. Розмова, певно, про дітей та їх нелегке навчання. - От, син вчиться за спеціалізованою програмою. - То ж добре. Розвиненою людиною буде. - Певно що добре. Але малювати не любить. ТО ми за нього малюємо.І вірші ЗА нього самі складаємо. А то ж погану оцінку заробить… На мої переконання не робити подібного, дозволити дитині робити так, як в нього виходить, а натомість розпитувати після школи не «яку оцінку заробив», а « ну, що цікавого було сьогодні в класі? З ким побився, кому допоміг? Чи отримав задоволення від зустрічі з друзями?» отримали лишень здивований погляд: « Та хіба ж ТАК навчиться? Хіба ТАК досягне успіху?»

****************************************************************************************

Згадалась давня приятелька. Яка саме такими словами зацікавленості  зустрічала дітей зі школи. Настрій в родині завжди був бадьорий та зацікавлений у тому, що відбувається навколо. Так, діти отримували не завжди ті бали, яких хотіли на той момент батьки. Вели себе не завжди так, як того праглося дорослим. Але то був досвід. Досвід поразок та перемог. І саме такий досвід дає можливість уже дорослій людині вибрати для життя саме те, що вона собі забажає, а не жити так, як воно куди поверне.