Наше майбутнє-в об'єднаній Європі,а не на руїнах Російської імперії.Частина 1.

Вперті заклики до "єднання" то під виглядом Єдиного економічного простору (ЄЕП),то Європейсько-азійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС),то Митного союзу (МС) є завуальованим відновленням СССР.

    Неприпустимі висловлювання багатьох політиків Росії,в т.ч. і високопоставлених,не мають нічого спільного із задекларованими в Москві і Києві намірами розвивати дружні добросусідські стосунки між нашими країнами.Грубі втручання у внутрішні справинезалежної України,спроби диктувати,що і як повинна робити суверенна держава,вкотре переконливо довели:рецидиви агресивного імперського синдрому російських політиків у відносинах з іншими країнами і надалі є основою зовнішньої політики Росії.

    Наш «стратегічний партнер»,постійно створюючи перешкоди для розвитку взаємовигідних економічних відносин між сусідами через запровадження акцизних зборів,квот на українську сільськогосподарську та промислову продукцію,що ввозиться на митну територію Росії,блокуючи створення зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень,діє зовсім не по-партнерськи.Така поведінка є характерною для диктатора,який не хоче рахуватися з геополітичними реаліями:Україна – незалежна європейська держава, самостійний суб’єкт міжнародного права назавжди!Прикро,що українські високопосадовці підіграють безпідставним домаганням «старшого брата»,але за це їх чекає зневага власного народу,політична смерть і лава підсудних.

                                    Лохи під «високою» рукою Москви.

    У білокам’яній,очевидно,не помічають історичних реалій,не розуміють чи не хотять розуміти(хоча,швидше за все і бачать,і розуміють,і свідомо діють),що настирливі заклики до «єднання» то під виглядом Єдиного економічного простору(ЄЕП),то Європейсько-азійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС),то Митного союзу(МС) є всього-навсього завуальованим відновленням колишнього «нерушімого» під «високою» рукою Москви.Для цього припасовується і доктрина «русского міра»,одним із яскравих апологетів якої є Предстоятель Російської православної церкви(РПЦ) Кірілл – в миру́ Владімір Гундяєв,агент КГБ «Михайлов» (газета «Експрес», №81, 29 липня – 5 серпня 2010р.;моя стаття «Газ,нафта,попи́, вино,сигарети, діаманти…»).Патріарх Кірілл частіше буває в Україні, ніж у парафіях Росії,бо розуміє,що без України відновити Російську імперію,під будь-якими вивісками,є неможливо,навіть теоретично.Віра в майбутнє відродження імперії – просто сліпа наївність,з одного боку,та великодержавна,шовіністична налаштованість багатьох російських можновладців і церковних діячів,з іншого боку,яка може дорого коштувати українському народу.

    Складається враження, що провладні політичні сили часто-густо не дбають про національні інтереси України, а лише про виконання московського замовлення, до того ж за будь-яку ціну. Найбільш яскравим прикладом тут є «Харківська змова» 2010р. між Януковичем і Мєдвєдєвим. Перебування Чорноморського флоту (ЧФ) Росії на українській території незаконно продовжили до 2042р., протрубіли на весь світ про якусь міфічну знижку на газ у 100 ам.дол., а ціна на нього все одно росте. Очевидно, що Москва, виходячи зі своїх інтересів, переграла український владний режим, по-простонародному – кинула, як лохів. І це тих, які постійно хваляться, що Донбас порожняк не гонить.Та тут – суцільний порожняк! Виникає логічне запитання:                     чи потрібні українському народові такі «українські керівники»?!Відповідь – очевидна. Ні!

    Повертаючись до Росії, можна впевнено сказати, що російська влада не тільки не приховує, а й широко пропагує своє бажання домінувати на пострадянському просторі. Зокрема, в указі Президента Росії «Про затвердження стратегічного курсу Російської Федерації з державами-учасницями СНД» (до відома:Україна не є державою-членом СНД) прямо й відверто наголошується на необхідності забезпечення домінуючої ролі Росії при «формуванні нової системи міждержавних політичних та економічних відносин на території постсоюзного простору» як важливого чинника «включення Росії до світових політичних та економічних структур, запобігання відцентрових тенденцій у самій Росії».

    Нинішня політика Росії спрямована на збільшення її геополітичної ваги у світі шляхом утримання стратегічного контролю над країнами, що постали при закономірному розпаді СССР.Але симпатики московської політики в Україні не хочуть помічати і обговорювати засоби, за допомогою яких російська влада намагається досягти своїх цілей.А цими засобами були і залишаються спроби (часто вдалі) провідних компаній Росії за міцної підтримки своїх державних структур(влади) дешево придбати стратегічно важливі об’єкти, зокрема нафтової та газової інфраструктури в Україні, намагання РФ будь-що зберегти військову присутність у нових незалежних державах, контроль за їх кордонами, розбудову колективної безпеки СНД та оборонного союзу.

    Ностальгічні плачі за союзом, як історичною минувшиною, не можуть закреслити реальність:Україна, як і Росія, є членом Ради Європи (РЄ) і має привести національне законодавство у відповідність до європейського правового поля. Україна взяла на себе зобов’язання ухвалити нові кримінальний, цивільний, кримінально-процесуальний та цивільно-процесуальний кодекси, які мають відповідати стандартам РЄ. На жаль, окремі кодекси, які прийняті з величезним запізненням в останній час, дуже далекі від цих стандартів. З іншого боку, оскільки значна частина держав-учасниць СНД не є членами РЄ, то гармонізація законодавства з ними на багатосторонній основі здатна негативно позначитися на відповідності законодавства України сучасним європейським та світовим стандартам. А саме на такій багатосторонності, під виглядом ЄЕП, ЄврАзЕС, МС наполягає Росія. Що їй Європа? Для неї головне – відновлення імперської величі.А нам це ні до чого. Процвітання України і високий добробут нашого народу можна забезпечити тільки в колі вільних і заможних держав західного світу, які в абсолютній більшості належать до європейського і євроатлантичного простору – НАТО і ЄС. Та й нинішні українські високопосадовці постійно говорять про вступ України до Європейського Союзу. Правда, на ділі спостерігається інша тенденція: корупція процвітає, судочинство стає вибірковим і політично вмотивованим, опозиційних політиків (Ю.Тимошенко, Ю.Луценко) тримають за гратами. Але хоч на словах Янукович прагне європейської інтеграції, а Росія тягне нас в протилежний бік і на словах, і на ділі.

    Втягування України в різні російські проекти (ЄЕП,ЄврАзЕС,МС) суперечить нашим національним інтересам і здатне зашкодити її іміджу в очах міжнародної спільноти, зокрема ЄС. Поза всяким сумнівом, такий крок України (відмова від європейських і євроатлантичних устремлінь) буде однозначно розцінений у світі як повернення назад – до поступової відмови від незалежності України, як значний успіх Росії в реалізації найбільшої мети в її зовнішній політиці – відновлення на теренах пострадянського простору в тій чи іншій формі колишньої Російської імперії.

    Саме нині ми маємо історичний шанс поховати під уламками історії ще один міф – міф про необхідність для наших народів не тільки якогось нового східного слов’янського союзу (до речі, чому слов’янський союз у такому вигляді, адже в Росії та і в Україні живуть представники інших груп, а слов’яни-болгари, поляки, чехи і словаки входять до НАТО і ЄС, не бажаючи бути під рукою Москви?),а й співдружності незалежних держав(СНД).Бо насправді, у своїй більшості вона(СНД) є угрупованням  країн злиднів, бідняків, нескінченних конфліктів і неповаги до прав людини.Ми маємо, врешті-решт, покласти край диктату Росії, яка ледве справляється зі своїми внутрішніми проблемами, в основному за рахунок військової сили, репресивної системи і нафтогазодоларів, та акцентувати подальшу діяльність української держави на розвитку двосторонніх відносин на пострадянському просторі і якнайшвидшій інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Майбутнє України – в об’єднаній Європі, а не на руїнах Російської імперії.

                      Україна фінансує ЧФ Росії,втягуючись у потенційну війну.

 Повернімося знову до Чорноморського флоту Росії. За флотськими угодами 1990-х років Україна, на жаль, відмовилася від права власності на значну частину майна, об’єктів берегової інфраструктури, акваторій та земельних ділянок ЧФ колишнього СССР. Окремі статті документів прямо суперечать Конституції України. Наприклад, положення про основну базу ЧФ РФ у Севастополі та тимчасове застосування угод до набуття ними чинності.

    Розмір відшкодувань Україні з боку Росії набагато менший за реальну вартість майна та реальні розміри плати за користування землею, об’єктами інфраструктури, акваторією та іншими ресурсами. Маяки, незважаючи на рішення судів про повернення їх Україні, Росія фактично окупувала. ЧФ Росії займає в Україні майже 2/3 азово-чорноморського узбережжя і близько 20 тис.га землі, золотої землі. Виходячи з розмірів орендної плати за інші іноземні військові бази, які є зараз у світі, ми мали б отримувати 9-10 млрд.ам.дол. тільки за оренду землі! Сума вражаюча! До речі,всі іноземні військові бази в різних країнах є компактними і строго територіально обмеженими. Тільки в Україні база ЧФ Росії є екстериторіальною, тобто розкиданою по нашому морському узбережжю,а російські вояки можуть вільно розгулювати чужою територією.Ось такі сумні реалії! По суті, ці угоди можна вважати дарчими документами. Україна втратила, за різними оцінками, від 30 до 40 млрд.ам.дол., передаючи Росії половину флоту. І це ще не все. Крім половини кораблів ЧФ колишнього СССР, Україна «презентувала» «стратегічному партнерові» ще 117 кораблів, що становить не багато не мало 32 % колишнього ЧФ. Як компенсацію за них Росія зобов’язалася списати з українського «боргу» 521,06 млн.ам.дол. Цю суму можна оцінити, порівнявши її з тією, яка передбачалася проектом цієї самої угоди від 23 серпня 1995р.: тоді нам мало перепасти 2992,78 млн.ам.дол. «Щедрість» тодішнього прем’єра Павла Лазаренка,чий підпис стоїть під угодою, і поступливість Президента Леоніда Кучми, який доручив йому цей документ підписати, обійшлася Україні в 2,5 млрд.ам.дол.(до речі, міждержавні угоди, за Конституцією, повинен підписувати тільки глава держави). Справді великодушний жест з боку тодішніх наших можновладців. А нам Росія ще щось торочить про нашу велику заборгованість перед нею. Слідом за нею ці нісенітниці повторює її «п’ята колона» в Україні.

    Ще кілька прикладів. Протягом чотирьох років з ЧФ було списано 263 одиниці кораблів та інших плавзасобів. Згідно з угодою про взаємні розрахунки передбачено, що Росія мала відшкодувати Україні половину їхньої вартості в розмірі 5,5 млн.ам.дол. Полічіть, скільки це все становить у середньому за одиницю, і ви зрозумієте, що значно вигідніше було б продати ці кораблі на металобрухт.

    Угоди не передбачають оплати за використання іноземними військами української території протягом 1992-1997 років. Тобто за наслідки базування російських військ має розкошелитися сама Україна. Кожного року в Законі «Про Державний бюджет України» закладається чимала дотація Севастополю,як компенсація за перебування там…ЧФ Росії(?!). Отакої! Орендна плата за використання землі та акваторій просто мізерна. По суті, вона майже не покриває земельного податку. І за цього всього сторони «домовилися» про оригінальний спосіб розрахунків. Росія не сплачує Україні коштів – просто списує борги(?!), щось близько 95 млн.ам.дол. щорічно.Просто смішно! За наявної схеми для повного погашення нашого «боргу» російський ЧФ повинен був базуватися у нас аж 24 роки. Після «Харківської змови» треба додати ще 25 років – до 2042 року! Ось яку ціну ми платимо за лакейство наших «провідників».

    Крім територіальних та фінансових втрат, є ще один неприємний аспект: Україна де-факто вступила у військовий союз з Росією. Надання згоди Україною на участь підрозділів ЧФ в бойових діях на Кавказі є прямим доказом цього. Крім того, Україна наражає себе на небезпеку ударів у відповідь по об’єктах ЧФ, які знаходяться на нашій території. Крім того, ЧФ має у своєму складі носії ядерної зброї. А українська громадськість, мабуть, і не знає, що на території України діє розвідувальне управління ЧФ Росії, відділ ФСБ для контррозвідувального забезпечення діяльності ЧФ, військовий суд і прокуратура. Повна вседозволеність!Російські воєнна розвідка і ФСБ вже створили достатньо міцну «п’яту колону» на півдні України, в т.ч. і різноманітні воєнізовані формування. А Янукович, замість того, щоб припинити цю вакханалію, продовжує ще на 25 років перебування російського флоту у нас. Питання про заборону базування іноземних військових формувань на українській землі, як того вимагає Конституція, так і залишається без відповіді з боку українських можновладців.

    Про будівництво дамби до українського острова Тузла вже й казати нічого.Росія не може дати лад своїй величезній території,але все одно зазіхає на чуже.Мало того,вона хоче контролювати все Азовське море і Керч-Єнакальський канал,зробивши відповідним чином делімітацію міждержавного кордону.А це-посягання на нашу територіальну цілісність!

    Чи не забагато поступок «старшому брату» за його небратську політику щодо України?!

Читайте частину 2.