Сформований у м. Києві у грудні 1917 р. Симоном Петлюрою, який став його отаманом. Начальником штабу був сотник О.Удовиченко, командиром куреня Червоних гайдамаків – сотник О.Волох, заступником команд

Гайдамацький Кіш Слобідської України. Сформований у м. Києві у грудні 1917 р. Симоном Петлюрою, який став його отаманом. Начальником штабу був сотник О.Удовиченко, командиром куреня Червоних гайдамаків – сотник О.Волох, заступником командира куреня – півсотений Виноградов, командиром Отаманської кінної сотні – хорунжий Ляхович.



Симон Петлюра

Кіш складався з двох куренів – червоних і чорних гайдамаків, кінної отаманської сотні та гарматного дивізіону (начальник артилерії – Георгій Афанасьєв). Особовий склад Коша складався з добровольців, переважно старшин і козаків київських військових шкіл.

Курінь "чорних гайдамаків" був укомплектований юнкерами 2-ої піхотної юнацької школи, які добровільно зголосилися стати на службу в Українську армію. Чорні гайдамаки мали чорні шлики на шапках та чорні петлиці на комірах шинелей.





Курінь "червоних гайдамаків" був сформований з добровольців – офіцерів колишньої Російської армії, які перейшли на службу в Армію УНР, та з юнкерів київських військових шкіл. Червоні гайдамаки були одягнуті у коричневі військові півкожухи та брутально-червоні штани, а на шапках мали довгі червоні шлики.

25 січня 1918 р. вийшло звернення отамана Гайдамацького Коша Слобідської України С.Петлюри, отамана штабу Коша Олександра Сливинського та його помічника Олександра Удовиченка до населення України вступати до лав Коша, щоб захистити Україну від більшовиків.

Наприкінці січня – на початку лютого 1918 р. на підступах до м. Києва розгорнулися запеклі бої з наступаючими більшовицькими військами під командуванням М.Муравйова, які рвалися до міста. Столицю України обороняли Гайдамацький Кіш Слобідської України, Курінь Січових Стрільців, Помічний Студентський Курінь, курінь Вільного Козацтва, полк ім. кошового К.Гордієнка, Окремий Чорноморський Курінь, Залізничний Курінь, Автопанцирний дивізіон та інші невеликі військові загони.

У березні 1918 р. Гайдамацький Кіш Слобідської України увійшов до складу сформованої Запорозької дивізії як 3-й Гайдамацький піхотний полк, який очолив генерал-майор Сікевич В.В.

Вранці 2 березня 1918 р. 3-й Гайдамацький піхотний полк при підтримці німецьких та австро-угорських військ вступив у м. Київ.



На честь цієї події кияни подарували гайдамакам вишитий шовком жовто-блакитний прапор, на якому з одного боку було зображено покровителя міста – Архистратига Михаїла, а з іншого – державний герб та напис: "Хай Бог поможе вам спасти Україну!"

3-й Гайдамацький піхотний полк був включений до складу Запорозького корпусу Армії УНР, а у квітні 1918 р. увійшов до складу Слов'янської (Донецької) групи Армії УНР, яка вела бойові дії по звільненню Донецького басейну від червоногвардійців. По закінченні бойових дій 3-й Гайдамацький полк дислокувався у м. Слов'янську та на ст. Микитівка.

У листопаді 1918 р. під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського 3-й Гайдамацький полк перейшов на бік Директорії. Його лави швидко поповнювали добровольці-шахтарі. Донбасцями було майже повністю укомплектовано 2-й та 3-й курені (батальйони) гайдамаків. Серед інших до складу 3-го Гайдамацького полку вступив і Володимир Сосюра. Згодом він докладно опише свою службу в автобіографічній повісті "Третя рота". Донбасці заводили собі оселедці на голові та за першої нагоди замовляли шапки зі шликами.

У грудні 1918 р. 3-й Гайдамацький полк брав участь у завзятій боротьбі з білогвардійськими військами, що просувалися на Донбас. Згодом гайдамаки відступили на Катеринославщину, де воювали з червоними та махновцями. Потому полк бився на Правобережній Україні з військами Червоної армії.



Деякі з колишніх шахтарів стали добрими підстаршинами, і з наказу Волоха їх відправили до Житомирської юнацької школи. Одним із цих щасливців був і Володимир Сосюра. В той час він щиро захоплювався новітньою гайдамаччиною та вірно служив Українській Народній Республіці. Згодом подейкували, що на видання першого збірника віршів юнака кошти дав сам Омелян Волох, а широко відомий вірш "Комсомолець" насправді був присвячений гайдамакам та називався "Гайдамака".

У червні 1918 р. полк було перетворено в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном і кінною сотнею під командуванням отаман Омеляна Волоха.





Восени 1919 р., оточена зовнішніми та внутрішніми ворогами, УНР опинилася у надзвичайно складній ситуації. Головний отаман Симон Петлюра з прихильниками висловилися за негайний перехід на територію, зайняту поляками. Разом із ними Симон Петлюра планував поновити збройну боротьбу.





Воєначальники на чолі з командувачем армії Василем Тютюнником та генералом Михайлом Омеляновичем-Павленком заявили про необхідність продовження збройної боротьби на рідній землі партизанськими методами.

Іншої думки був Омелян Волох, який у той час уже очолював Гайдамацьку бригаду. Він заявив, що зневірився в Петлюрі й на чолі своєї бригади шукатиме порозуміння з радянською владою. Щоправда, Волох не повідомив гайдамаків про своє рішення, й коли він віддав наказ бригаді вирушити на приєднання до Червоної армії, для багатьох вояків це виявилося несподіванкою. Деякі з них утекли з бригади й долучилися до Армії УНР, переважно – до Кінного полку Чорних запорожців. Решта на чолі з Омеляном Волохом приєдналася до Червоної армії.

Більшовики запропонували гайдамакам Волоха скласти зброю, на що ті не погоджувалися, сподіваючись на сформування Української Червоної армії.

Доля більшості гайдамаків, які перейшли на бік червоних, склалася трагічно. Дехто вже навесні 1920 р. повернувся на Донбас, де зіткнувся зі сумною радянською дійсністю: каральними органами ЧК, голодом та зубожінням.

Не бажаючи миритися з цим, один із колишніх командирів 3-го Гайдамацького полку сотник Маслов створив у м. Павлограді антирадянську підпільну організацію, яка намагалася нав'язати контакти з військом УНР. Та цю організацію було викрито ЧК, а Маслова і його наближених у липні 1920 р. стратили.

У січні 1920 р. гайдамаки О.Волоха були включені до 3-ї бригади 60-ї дивізії російської Червоної армії. Більшовики, використавши отамана Волоха як "опереткового главковерха", невдовзі призначили його командиром роти, у липні 1920 р. звільнили з армії, а восени 1937 р. розстріляли на Соловках. Волох був розстріляний в Карелії поблизу Онезького озера серед в'язнів Соловецького концтабору. Розстріл 1111 в'язня був приурочений до 20-ї річниці "Жовтневої революції".
Анатолій Грива