Що ми, УКРАЇНЦІ, відповімо “Європі” на “лист п’ятьох”?

Ну, НЕ МОЖНА, водночас, “іти до Європи” (себто - інтегруватися в Євросоюз) і будувати типову для т. зв. Співдружності Незалежних Держав “пост-комуністично-азійську деспотію”.

НЕ МОЖНА “змішати те, що не змішується, і поєднати те, що не поєднується”.

Нам більше не “посилають дипломатичних сигналів”. Нам почали, всупереч звичайній “гіпер-дипломатичній” мовно-стилістичній практиці, характерній для сучасних офіційних європейських структур, ПРМО В ЛОБ говорити про те, в чому, власне, полягають проблеми наших стосунків. “Наступна стадія” - це рівень відносин із сучасною Білоруссю.

Стаття присвячена, власне, політичним питанням. “Бізнес-складова” з неї НАМІРЕНО виключена, хоча тут, уявляється, “європейцям” теж “є що сказати”: і про нашу сучасну приватизацію, і про доступ до ринку (напр. - зерна, але не лише) і про надійність та безпеку інвестицій, тощо...

Проте, відсутність цих питань саме й покликана, як на мене, спеціально символізувати й акцентувати “відсутність торгу” в стосунках ЄС із Україною.

Євросоюз, як Союз, та й, власне, усі європейські контрагенти нині пануючої на Україні влади “уперлися в одне й те саме”, давно уже відоме українцям: схильністю цієї влади до “безпредєлу”, “кидка” партнерів та, більш загально кажучи, її “повну неугодоспроможність” (раніше не без лукавства приписувану її московськими “ляльководами” якраз значно менш хворому на ту хворобу “прозахідному” уряду Ющенка).

Ну який, скажіть зрештою, сенс будь-про-що із “януковичами” домовлятись, коли за 5 хвилин (або 5 днів) після тієї “домовленості” вони всерівно з хитрющим-прихитрющим виглядом (“Ну, як ми цих “лохів” їхніми ж власними “принципами”?”) усе рівно “все роблять по-своєму”? Правильно, домовлятися з людиною, яка, в душі, вважає Тебе не за партнера, а за “лоха” - беззмістовна трата часу.

Все викладене вище, здавалося б, - очевидне. І писати про це ВСОТЕ - до певної міри “розкривати секрет Полішинеля”.

Проте, є “ОДИН ДЕТАЛЬ”, якого українська громадськість не помічає й не бачить так само туго, як “тупо не бачать” сучасні можновладці України з партквитками Партії Регіонів у кишені всяких західно-європейських “дипломатичних натяків”: все висловлене “європейцями” стосується не лише “влади”, але й УСІХ НАС. Ми настільки звикли, що є “хороші МИ” (демократично- “просвєщонні” громадяни) та “погані ВОНИ” (влада, яку українські виборці чомусь, попри всі наші демократично-просвітницькі зусилля, обрали), що просто НЕ БАЧИМО, ЯК УСЕ ЦЕ ВИГЛЯДАЄ ЗБОКУ.

А “збоку” є лише одне: “ВИ - УКРАЇНЦІ”. Ми, разом з Януковичем, Ющенком, Пінчуком, Фірташем, Коломойським та, навіть, Дм.Табачником і Валідом Арфушем, є ОДНИМ ЦІЛИМ “вони - українці” і для німця Вестервелле, і для поляка Сікорського. Для них МИ ВСІ - “українці”, “ukrainians”, UKRAINE. Усі РАЗОМ. Бо що “народ гідний тих володарів, яких він має” - то не лише приказка, але й прагматичний принцип міжнародної політики. І мало що з тим можна зробити...

Мало, але МОЖНА. Ну, для початку: ДЕ наша СПІЛЬНА “Інша Україна” - України БЕЗ усіх перелічених вище осіб? Невже лише там, де Тимошенко, Турчінов, Кличко та Яценюк? - А де ж МИ, ГРОМАДЯНИ?

Чи не настав вже час створювати у стосунках із “Європою” СВІЙ, справді НОВИЙ, “формат”?..

PS Внизу - колаж із New York Times. Так бачить НАС “Захід”: “спецназ у броніках” vs ЮВТ...

PPS Хто хоче прочитати саму "статтю п’ятьох”, в оригіналі, - "клікайте на фотку", ;-).