Дещо про “Ворога преси» та критерїі свободи слова

У фіналістах цьогорічного "Ворога преси" фігурують Микола Азаров та Наталія Королевська

Українське інформаційне поле – досить жваве плетиво ініціатив, продуктів і контрпродуктів. І беззмінна  споконвічна практика – батога і пряника, правда дещо приправлена перцем демократіі. Так, наприклад, існує досить резонансна відзнака „Ворог преси”, котра в українській ситуації апріорі повинна присуджуватися владі.  Якщо розглядати такий собі бінарний сценарій – „влада-зло!”, „медійна опозиція-добро!”, але нае тільки філософам відомо що протистояння передбачає і набуття кожною зі сторін рис опонента.  Якщо в попередні роки ворогом преси ставав, наприклад, Віктор Янукович то це фактично свідчить про те що опоненти Віктора Януковича на медійному полі набули й самі рис Віктора Януковича .

Взагалі то всі ці українські антипремії, за своєю природою дещо нагадують голівудські премії і антипремії, і за цих умов ініціатори не надто задумуються над тим. Що голівудизація ЗМІ, та й власне політики, насправді є не меншим злом ніж наприклад  знахаризація медицини. Масштаби зла стають зрозумілими  лише в момент, коли захар витісняє лікаря із власне лікарської сфери.

Знову з’являється інформація про цьогорічний „кастинг” на лауреатів „Ворога преси”. Так наприклад, люди поінформовані називають прізвища Миколи Азарова та Наталії Королевської. Так Микола Янович, саме в стосунках із медіа, ось остання подача Сергія Лещенка, про те як Азаров нагинає журналістів (http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/4f6e1af354866/) доволі передбачуваний, чим  і не перестають користуватися його опоненти. Відомо, що Азаров завжди нервується коли з ним починають говорити непрофесійно, турбувати його запитаннями мяко кажучи некваліфікованими, через що й час від часу  з його вуст зриваються знамениті «дапашліви». Тож ситуація із антипремією для Азарова виглядить в очах частини політикуму цілком реалістичною. Але  для іншої частини висування Азарова на антипремію всього лише або елемент внутрівидової боротьби, або такий собі парадоксальний вихід із ситуації. Коли присудження премії двічі підряд тому ж президентові Януковичу просто девальвує саму антипремію. Щодо Азарова то тут ще питання  - адже згідно подачі того ж Лешенка, Держтелерадіо намагається керувати все ж таки лише державними ЗМІ, що не відрізняє це відомство від інших власників ЗМІ, а про те як уміють формувати редакційну політику на деяких найрейтинговіших каналах, то держчиновникам ще повчитися треба. Боронь, Боже, звичайно! Бо такого ідеалізму в українських умовах як повна свобода журналіста, без озирання на волю власника ЗМІ, просто уявити неможливо.

Щодо Наталії Королевської, то її дехто навіть встиг охрестити «Натаха-джинса», тільки хто здатен сформувати  об’єктивний критерій, де власне «джинса»  а де цікавість  аудиторії до тієї чи іншої персони? Мені самому досить часто доводилося коментувати події, в котрих уникнути згадки про ту ж таки Наталію Королевську було не можливо, то що мені перепитувати журналіста, котрий звернувся по коментар чи це раптом не «джинса»? Український інформаційний ринок коруптувався паралельно із коруптуванням української політики, і тут ще питання  - що було первинним корупційна пропозиція від політичного поля, чи все ж таки первинною булла корупційна пропозиція від ЗМІ?

Наприклад історія з газетою «Експрес», господарський конфлікт в якій одною зі сторін конфлікту подавався не інакше як боротьбою «білих і пухнастих» із «хвостатими і копитатими» за ідеали свободи слова. Хвилі цієї боротьби розгорнулися до таких масштабів що ситуація розглядалася, де б ви думали? Та саме і Адміністрації володаря відзнаки «Ворог преси», так-так, президента Януковича!

От тепер то й до питання голівудизації премій і антипремій  у площині ЗМІ –  і тут не маніпулятивність важлива,всі все розуміють. Тільки  як би  самі творці  інформаційного поля, тобто медійники, не виявилися самі обєктом маніпуляції. Всіляких «золотих гарбузів», «срібних кальош» і «развєсістих клюкв» нам  життя підкидати не стомиться, творячи нпомітно для учасників процессу такий собі паралельний світ. Тільки як би не виявилось як в анекдоті – «чєм жізнь отлічається от члєна? жізнь- она жьостчє!»

Головне в присудженні таких премій  - це те щоб у справедливість присудження премії повірив ще хтось, окрім ініціаторів створення самої премії!  Не кажучи вже про  «вшанованого»!