Пора вчитися усміхатися!

Світ починається з усмішки. Peace begins with a smile. Мати Тереза

Пора вчитися усміхатися!

Світ починається з усмішки

Peace begins with a smile

Мати Тереза

         Ці нотатки я опублікував на своїй сторінці у «Фейсбуку» досить давно. Неочікувано вони викликали значно більше зацікавлення, ніж я сподівався. Утвориласяя навіть група «День усмішки». Активність її учасників до сьогодні є надзвичайно високою – нові повідомлення, фотографії та малюнки з’являються щодня. І так уже більш як півроку. Це свідчить, що те, про що я писав, є актуальним. Особливо, як мені здається, напередодні 1 квітня.

Сьогодні вранці мені усміхнувся незнайомий маленький хлопчик. Він міцно тримався за мамину руку і радів сонцю, голубам на асфальті та синьому  небу… Кожного перехожого він безкорисливо обдаровував захопленим поглядом і широкої беззубою усмішкою. Не було нікого, хто не усміхнувся б йому у відповідь. І всі забирали світ цієї дитячої усмішки в свій робочий день, а хтось, можливо, навіть ділився ним зі знайомими і незнайомими людьми.

Одразу спливла в пам’яті пісенька зі старої новорічної музичної комедії, яку наспівувала героїня юної Людмили Гурченко:

«И улыбка, без сомненья,
Вдруг коснется ваших глаз,
И хорошее настроение
Не покинет больше вас…».

Проте сьогодні «незнакомый встречный паренек» навряд чи усміхатиметься першому зустрічному. Не заведено це в Україні. А той «паренек», з яким я зустрівся у свого парадного, ще надто малий, щоб коритися  встановленим якимись похмурими дорослими неписаним правилам. А шкода. Головне ж бо в тому, що безрадісні, похмурі обличчя наших співвітчизників – це не наслідок їхніх сьогоднішніх труднощів і бід, а швидше, багаторічні плоди виховання і впливу оточуючих. І в цьому – одна з причин нашого національного песимізму. А радше, схильності значної частини наших співвітчизників до скимлення.

Вражає неодноразово до мене описаний контраст з європейськими країнами. Перше, що там помічаєш, – море усмішок! Тамтешні вулиці, на відміну від наших, доброзичливі. І плювати мені на твердження, що, мовляв, не всі німці чи французи випромінюють сяйво «від чистого серця». Адже добрий вираз обличчя впливає і на внутрішній стан людини! Коли ти потрапляєш в середовище усміхнених людей, мимоволі теж намагаєшся усміхнутися. Спочатку, можливо, механічно, невміло. А потім усміхатися хочеться! Розумієш, що це приємно. До тривог і суму раптом починаєш ставитися не так болісно. А ще – відчуваєш підтримку зовсім незнайомої тобі людини. Людини, яка думає і розмовляє чужою, іноді незрозумілою тобі мовою. Це й є те, що вчені називають мудрованим терміном «невербальне спілкування». Адже усмішка робить незнайомця зрозумілішим і ближчим. Спільного ж у нас з ним більше, ніж того, що розділяє. І сумніви та комплекси кудись діваються, а це додає впевненості не лише у спілкуванні, але й у будь-якій справі. Саме в цьому – одна з головних запорук успішності людини.

Взагалі, усмішка нічого не коштує, але багато що дає. Вона окрилює того, хто її отримує, і нічого не віднімає у того, хто дарує. При цьому результати чарівного впливу усмішки на оточуючих піддаються цілком конкретним вимірюванням: дослідження доводять, що у тих магазинах, продавці яких починають усміхатися покупцям, обсяги продажів збільшуються на 10-20%%. Позитивний настрій піднімає продуктивність праці на 31%, точність діагностики у налаштованих позитивно лікарів зростає на 19%, а 69% чоловіків знаходять привабливими саме тих жінок, які усміхаються, а не тих, на яких лежить макіяж від модного стиліста.

Усмішка триває лише мить, а в пам'яті іноді залишається назавжди. Усмішка може додати сил втомленому і підтримати занепалого духом. Її не можна продати або купити, випросити або позичити. Між іншим, усмішка є ще й ліками. Можливо, вона – один з найвірніших методів лікування деяких недуг, наприклад, зруйнованої мрії чи розбитого серця.

Але якщо серйозно, усміхатися дійсно корисно для здоров'я. Лікарі стверджують, що при усмішці охолоджується кров у тій частині мозку, яка називається гіпоталамусом, і виділяються ендорфіни – гормони, що пригнічують біль і викликають гарне самопочуття. Здавалося б – проста усмішка, але ж он воно як!

Усмішка вирізняє людину з-поміж безлічі його сусідів по планеті. Адже умінням усміхатися володіють лише люди. Причому це вміння – перше, чого навчається немовля. Плакати ж воно вміє з самого народження, а ось посмішку ще потрібно освоїти, і чим раніше у нього це виходить, тим швидше дитя розвивається. Понад те, навіть сліпа від народження дитина починає усміхатися, не бачачи відповідних усмішок оточуючих її людей!

Варто пам'ятати й про те, що усмішка прикрашає всіх людей без винятку! Чому ж такими серйозними намагаються виглядати наші співгромадяни? Хочуть виглядати гіршими, ніж є насправді? Та ще й забувають, напевно, що найбільші дурниці робляться із серйозним виразом обличчя?

Чому ми, ті що живуть в Україні, відмовляємося від магічної сили, від чарівної привабливості усмішки?! Може, слід згадати про те, що кожен з нас живе не сам по собі, а у безпосередньому зв'язку з оточуючими і суспільством? І що якщо міжособистісні контакти перериваються, людина глибоко страждає й, урешті - решт, гине? А згадавши про це, зрозуміти, що усмішка є однією з тих ниточок, яка відновлює ці контакти і відкриває нові горизонти для тих, хто не хоче залишатися на самоті? Чи не пора вже й нам повертатися в загальносвітове людське співтовариство – спільноту успішних людей, які не розучилися посміхатися один одному?

До речі, людство вже кілька десятиліть щорічно у першу п'ятницю жовтня відзначає Всесвітній день посмішки (World Smile Day). Це свято перш за все спілкування. Доброзичливого спілкування, з якого народжується партнерство, дружба, любов, нарешті – нове життя...  Людина недобра навряд чи братиме участь в його святкуванні, але не виключено, що все ж таки спробує усміхнутися у відповідь на чиюсь відкриту усмішку ...

А що у нас? Озирніться, поговоріть з людьми. Згідно з соціологічними опитуваннями життєрадісні колись українці тепер – найнезадоволеніший життям народ у Європі! Що з нами коїться?! Середньостатистичний наш співвітчизник не тільки розлючений на життя, але й з підозрою дивиться на оточуючих. До тих, хто не поділяє його переконань, він ставиться надзвичайно неприязно, іноді навіть з ненавистю. Ця ненависть переноситься на усі сфери існування. У такій атмосфері очікувати, що в Україні може скластися повноцінне громадянське суспільство, просто неможливо. І з цим необхідно щось робити.

Я невипадково виніс в епіграф відомий вислів Матері Терези. Вона говорила про мир, у якому хотіли б жити держави, народи, сім'ї та люди. Мир потрібен усім! І усмішка ближньому – перший крок на шляху його досягнення. Перший крок до побудови суспільства вільних громадян, які поважають себе і з повагою ставляться до оточуючих. Суспільства, що виступає рівноправним партнером правової держави і не потребує жодних революцій. Але щоб зробити цей перший крок, необхідно знову навчитися усміхатися один одному!

Усміхатися, попри те, що у нас, українців, підстав для цього значно менше, ніж у наших європейських сусідів. Усміхатися один одному, незалежно від мови спілкування і політичних уподобань!

 Давайте спочатку хоча б в один день у році влаштовувати собі «Свято усмішки»! Свято без політики, без нагадувань про колишні успіхи і героїв, ставлення до яких розділяє суспільство. Без гасел про підвищення зарплати та боротьбу з корупцією. Без криків «долой», «ганьба», «позор» і «геть». Без пустопорожньої політичної риторики та обіцянок. Без озирання на владу і опозицію.

Це свято не зможе скасувати жодна влада! А якщо спробує – одразу  стане посміховиськом в очах мільйонів людей, і цей сміх стане для неї вироком!

Усміхатися незнайомим людям з незвички нелегко – можна зустрітися з нерозумінням, роздратуванням, навіть поблажливою жалістю. Але ми спроможні подолати цей бар'єр – змогли  ж подолати його інші! І тоді ми відзначимо і Всесвітній день усмішки в жовтні. А далі ми зробимо днем усмішки й інші наші дні. Принаймні, будемо намагатися. І тоді все у нас вийде…

А поки що давайте вчитися у маленької дитини, яка радіє світу і усмішкою зустрічає погляди перехожих. Адже немає нікого, НІКОГО, хто не відповів би на цю його усмішку!