Черговий карт-бланш для комуністів?

Комуністи отримали карт-бланш на політичні провокації стосовно історичного минулого нашої держави. Це стало зрозумілим із минулорічних подій 9 травня у Львові.

Минулорічні події у Львові запам'яталися як найбільш ганебне явище в історії святкування Дня Перемоги в незалежній Україні. Мережа провокацій була майстерно спланована та розіграна її учасниками, а інформаційний скрегіт було чутно ще декілька тижнів не тільки в Україні, але й за кордоном.

Після перемоги на виборах Президента 2010 року, Віктор Янукович та Партія регіонів отримала беззастережну підтримку КПУ та її лідера – Петра Симоненка. Фракція комуністів вдало вписалася у коаліційній провладній сім'ї, Адам Мартинюк отримав місце віце-спікера, а в середині самої партії відбулася гостра дискусія стосовно вектору її подальшого розвитку.

Слід також зазначити, що нинішнє становище комуністів – вкрай ненадійне. Партія зі скрипом проходить до парламенту (соціологи фіксують підтримку комуністів на рівні 5-6%), а норму про подвійне балотування за списками та по мажоритарних округах Конституційний Суд таки скасував. Це досить боляче вдарило по КПУ, адже тепер потрібно мобілізувати свій електорат, або впевнено здолати 5% виборчий бар'єр.

Розчарування діями влади у суспільстві – це шанс, який напевне додасть комуністам у голосах. Адже альтернатив для виборців Сходу та Півдня країни, на кшталт „Сильної України” С.Тігіпка, на виборах вже не буде, а для старшого покоління виборців комуністи, не дивлячись на те, що їхній лідер живе у маєтку та носить на собі коштовний годинник не за одну тисячу доларів, залишаються нібито вірними своїй ідеології.

Якщо Стіву Джобсу знадобилося 30 років аби перетворити свою ідею в реальність і створити найвпізнаваніший бренд у світі, то Комуністична партія України досі користується ідеологією вже неіснуючої держави і має із цього нечувані дивіденди. Після смерті засновника „Apple” акції цієї компанії через певний час почали потрохи падати у ціні, компанії-конкуренти зі всього світу буквально „наступають на п'яти” творінню Джобса. Тоді як у комуністів – ідеологічних конкурентів у нашій державі немає, а їхні політичні „акції” падатимуть тільки у разі смерті багатьох громадян-виборців. Тобто, як це не цинічно пролунає, але запас міцності ще є.

Це розуміють і в партії влади. Для них КПУ – це той союзник, за допомогою якого можна і консолідувати електорат, і пограти на протиріччях у настроях в середині все ще хворого історичною немічністю українського суспільства.

Комуністи отримали карт-бланш на політичні провокації стосовно історичного минулого нашої держави. Це стало зрозумілим із минулорічних подій 9 травня у Львові, а почалося ще раніше – із встановленням пам'ятника Сталіну у Запоріжжі. Не забуваймо й про обговорення використання Червоного прапору в урочистих заходах на честь Дня Перемоги. 17 червня 2011 року Конституційний Суд визнав використання прапора перемоги під час офіційних заходів разом з державним прапором України таким, що суперечить Конституції України. Проте це не завадило використовувати прапор під час святкових заходів 9 травня минулого року.

А вже 1 травня цього року усі бажаючі могли долучитися до святкового мітингу комуністів на Майдані Незалежності (!) на честь свята усіх трудящих ще й в ефірі найбільшого за покриттям телевізійного каналу України – Першого Національного. Мітинг комуністів та виступ П.Симоненка транслювалися наживо!

Наразі наближається черговий привід для можливих нових провокацій. І тема не нова – все той же Йосип Сталін, а точніше – встановлення його пам'ятника у декількох найбільших містах країни. Однак ніякої офіційної інформації із цього приводу на сайті КПУ немає. Та й самі комуністи стверджують, що ініціатива йде не від них – маловідома організація „Молоді комуністи України” нібито планували дану акцію ще 5 березня – у річницю із дня смерті диктатора. Вочевидь, поки цього не трапилося – бо ефект був би не той, а от в переддень Дня Перемоги дана подія буде мати більший інформаційний та суспільний резонанс.

До речі, офіційна позиція КПУ із питання встановлення монументів Й.Сталіну – залишається неоднозначною в середовищі самих комуністів. Не так давно, у грудні 2011 року, народний депутат, лідер запорізьких комуністів Олексій Бабурін на запитання одного із кореспондентів про те, в яких містах ще варто встановити монумент радянському диктатору, заявляв буквально таке, цитую: „це потрібно зробити по всій Україні. Тому що Україні стала членом ООН за Сталіна, Україні відродилася при Сталіні, України в теперішніх кордонах стала за Сталіна".

Крім того, він додав, що поставити пам'ятники "вождю народів" необхідно, перш за все, в кожному населеному пункті Західної України - зокрема, у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській, Закарпатській областях: "причому в кожному населеному пункті по два пам'ятники - на початку села і в кінці. Як хрести ставлять, так треба пам'ятники Сталіну поставити”, - заявляв Бабурін.

Цікаво, якби поставився сам Йосиф Віссаріонович до питання вшанування його історичної постаті та аналогій із встановленням православних хрестів? Чи панове комуністи, певно, підзабули, що відбувалося із духівництвом, церквами якраз у 30-х роках минулого століття? Однак це не заважає робити їм такі вільні від будь-якого історичного дискурсу порівняння. А виборцям – не помічати відвертого знущання над такою сакральною для них комуністичною ідеологією.

Із великою мірою вірогідності можна сказати лише одне: технологію ревізії історії та гри на історичних протиріччях буде запущено і вкотре використано із метою мобілізувати „свій” електорат.